Держава-ровесниця: яке воно, покоління народжених в 1991 році?

Моєму поколінню, яке прийнято називати ровесниками незалежності, цього року також виповнюється або вже виповнилося 30 років. Тож, власна країна, без перебільшення, дісталася нам уже за фактом народження. Приблизно половина з нас, народжених у 1991 році, де-юре ще застали Радянський Союз та мають відповідні свідоцтва про народження і навіть іменні значки із серпом і молотом. Тоді їх видавали всім новонародженим. Проте ми вже ніколи не асоціювали себе з СРСР, адже росли і дорослішали разом із незалежною Україною. У нас багато спогадів про 90-ті. Однак усі вони особисті, і для того аби точно дізнатися, що відбувалося в ті часи, нам, як і більш молодшим людям, потрібно зазирати до «Вікіпедії». Ми майже ніколи не жили окремо від бурхливих політичних подій. Першою пам’ятною віхою стала «помаранчева революція», де через вік ми участі ще не брали. А через 10 років багато хто з нас уже робив свою – Революцію Гідності. Коли розгорталися її події, ми переважно ще вчилися або лише починали працювати. І якщо зараз ми радше прагматики, то в ті часи були ще тими романтиками, і світ здавався простішим. Незабаром почалася війна, і ми зрозуміли: незалежність, яку завжди сприймали як даність, ту саму, що дісталася нам лише за фактом народження, – можна втратити. І для того аби відстояти її, у ті часи багато хто з нас заплатив найдорожчим – життям. І навряд раніше нам доводилося так сильно любити Україну, як тоді. А звичні до того прапор, герб і гімн стали по-справжньому рідними. Нас ще прийнято вважати молоддю, однак мало хто з нас тієї ж думки. Більшість уже встигла обзавестися власними родинами та дітьми. А ще нам легше порозумітися з народженими у 70-х та 80-х роках, ніж з тими, хто прийшов у світ в нульових. Особливо – у плані музичних смаків. Ми все ще дивимося в майбутнє, проте дедалі частіше озираємося назад, із ностальгією пригадуючи часи, які з висоти свого віку звемо молодістю. І коли щастить знайти вільний час та зібратися компанією, ми частіше й частіше ділимося не планами на майбутнє, а спогадами, перекидаючись фразами на кшталт: «А пам’ятаєш?». Більшість із нас уже давно знайшла своє місце в житті й стали не такими легкими на підйом, як раніше. Однак ми все ще знаємо, як змінити життя на краще. По закону перший із нас зможе балотуватися в президенти лише через п’ять років. Проте нас уже давно не дивує, коли зустрічаємо своїх ровесників на найвищих державних посадах або серед просто успішних людей. Як і всі, ми не знаємо, що буде далі, хоча віримо в краще. Ми переживаємо за долю країни, яка здобула незалежність у рік нашого народження, адже це наша країна і ми росли і дорослішали разом із нею! Источник: 0462.ua