Якщо вмієш зварити борщ і насмажити картоплі, уже не пропадеш. Але захиститися від ворога таке вміння не допоможе. Хіба що напасти зненацька і вдарити сковорідкою (каструлею). Значно ефективніше діє влучний постріл.
Отож і запитання на цьому тижні: чи вмієте ви стріляти? Коли стріляли? Які результати?
Кадр з фільму «Острів проклятих». Цитата з твору Леся Подерев’янського
«Засмутилася: все мимо»
Ніна Бондаренко, заступник селищного голови (Срібнянської ОТГ) з гуманітарих питань та соціальної політики. Селище Срібне:
— У 2018 році їздила на збори в Гончарівське. Це були тактичні військові навчання «Північна фортеця». Я була головою Срібнянської РДА, очолювала штаб територіальної оборони. Про те, щоб не поїхати, і мови не було. Але це цікаво і необхідно. Всі двадцять два голови райдержадміністрацій тоді приїхали. Здається, шість жінок. Стріляла з автомата Калашникова, з пістолета Макарова. Мішені — вирізані фігурки людей. І стояли далеченько, метрів за 30. Я трохи розстроїлася: в школі на ПВП були відмінні результати. Такого ж і на зборах чекала. Але все мимо. Все-таки 30 років зброї в руках не тримала. По-перше, сонце, дуже жарко було. Ми в формі, берцях. На свої 50 кілограмів надягаєш бронежилет 17 кг, автомат береш. По-друге, якби трохи потренуватися дали. За два дні хіба згадаєш. Зір маю непоганий, тільки читаю в окулярах. Але ж і хвилювалася.
Найкращі результати серед дівчат були у Тетяни Неділько, голови Бахмацької РДА, і у Вікторії Вершняк з Носівки. Інші ще й гранати кидали. Я не пішла, бо недавно була нога переламана. Тільки гіпс зняли, вже без милиць ходила, але перевантажувати не можна.
«Ніколи ні в кого, ні у мене ніхто»
Раїса Гудім, пенсіонерка, місто Семенівка:
— Мені вже вісімдесят годків. Ніколи я ні в кого не стріляла, і у мене ніхто. Та й чого, навіщо? Я зброї боюся. І проти війни, щоб дітей наших не вбивали. І полювання я не схвалюю. Кожна жива душа хоче жити.
«З кулемета Калашникова!»
Петро Кутовий, село Карпилівка Козелецького району, заступник директора школи з виховної роботи:
— У 2003-2005 роках проходив службу в Збройних силах за контрактом. Тому зброю тримав часто. Стріляв з автомата і пістолета. Звільнився за скороченням штатів. Років чотири тому був два тижні на зборах територіальної оборони в Гончарівському. Тут вже більше зброї бачив, але багато стріляти не давали. Здебільшого усіх вчили, щоб звикали до пострілів. Сподобалось стріляти з ручного кулемёта Калашникова. Мішеней не було, лише показували напрямок, куди цілитись.
«Відійдіть усі — стріляю куди попало»
Олена Невжинська, Мена, директор публічної бібліотеки:
— Навчалася у Чернігівському педагогічному інституті. Проходили курс медичної підготовки на третьому курсі, були медиками в запасі. У зв’язку з цим нас водили на полігон. Стріляти боялася. Одногрупникам казала, щоб усі відійшли від мене. Стріляла куди попало, не по мішенях. Аби швидше вистріляти необхідну норму патронів і відчепились викладачі.
Більше стріляти немає бажання і зброю до рук не беру. Я пацифіст по життю. Вважаю, чим менше зброї, тим краще буде жити. Так само не розумію і мисливців, які полюють на тварин заради задоволення.
«Снайпером була б непоганим, та у моєму віці вже і на цивільну роботу не всюди беруть»
Яна Сорока, село Дрімайлівка, Куликівська ОТГ:
— У школі на заняттях з початкової військової підготовки я стріляла влучно. З 50 поцілювала 48. В педучилищі, на заздрість іншим, теж влучала справно.
У мисливці не піду, звірини шкода. Снайпером була б непоганим, та у моєму віці вже і на цивільну роботу офіційно не всюди беруть. Нині перебиваюся підробітками. А мені ж лише 55 років. Я вісім років відпрацювала завідуючою сільського дитсадка. Та злягла мама. Довелося лишити роботу, щоб за нею доглядати. Коли змогла повернутися, моя посада була зайнята. Батькам до душі припала діюча завідувачка.
Біда не ходить одна. П’ять років тому на Водохреще згорів наш дім. Якраз були морози. Ми топили більше. І розірвало «лежень» на горищі. В чому стояли, в тому і вискочили з хати: я, 14-річна донька, її подружка, котра у нас ночувала. За двадцять хвилин від будинку лишилися руїни. У мене в хату була вода проведена. Був туалет, душова кабінка — все пропало.
Гроші на нову оселю збирали нам усім районом. Купила я хату без вигод. І взялася за ремонт. Щоб знову у будинку були всі зручності. Кредитів понабирала. Тепер шукаю кошти, щоб повертати.
Тижневик «Вісник Ч» №11 (1818), 18 березня 2021 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
