Про нього мало знають навіть в його рідному Чернігові (по-менш, за межами спортивної спільноти), адже Борис Бабар не зовсім звичайний спортсмен, хоча б тому, що він не часто перетинає фінішну стрічку, цілком здоровий, але при цьому є 5 разовим паралімпійським чемпіоном та володарем 3 «срібних» та 2 «бронзових» нагород Паралімпіад. Вся справа у тому, що Борис Бабар – спортсмен-лідер (їх також називають гайдами): той, хто допомагає паралімпійському атлету з вадами зору на дистанції. Ми поговорили з Борисом про те, як він потрапив у паралімпійський спорт, чи не жалкує, що не виступав на Олімпіаді, та про нещодавній чемпіонат світу серед паралімпійців, на якому спортсмен Максим Мурашковський, разом з гайдом Борисом Бабаром, виграли «бронзу». З лижних гонок у паралімпійський спорт - Як, власне, Ви стали гайдом та потрапили у паралімпійський рух? - Як й всі: потрапив зі «здорового» спорту, з лижних гонок. У Вже далекому 2001-му мене попросили, щоб я приїхав, подивився, допоміг провести одного незрячого лижника. Так й почав цим займатися. - Чи був у Вас шанс на успішну «сольну» кар’єру в олімпійському спорті, прикладом, виступати на чемпіонаті світу з лижних гонок? - Так, я виступав на чемпіонатах України, їздив на чемпіонат світу серед здорових спортсменів. Але якось так вийшло, що я почав працювати гайдом. Загалом, не шкодував про це. Мабуть, трішки і було… але то таке… - Розкажіть для наших читачів: що робить гайд? Як він, наприклад, допомагає спортсмену при стрільбі? - Гайд веде спортсмена: пояснює де правий поворот, де – лівий, де плавний, де крутий підйом. Він повинен розповісти паралімпійцю про ситуацію, аби той у своїй уяві намалював мапу траси. На стрільби ми приїжджаємо, й я роблю корегування спортсмену, кажу: «Вище, нижче», — розповідаю, показую. Спортсмен робить аналіз й вже стріляє. Чемпіон, який не фінішує - Вперше Ви стали паралімпійським чемпіоном разом з Олегом Мунцем у 2006-му році у Туріні в гонці на 20 кілометрів. Як ця гонка виглядала очима гайда та які враження вона залишила? - Це була найважча гонка у моїй кар’єрі. Я навіть у здоровому спорті не викладався так, як виклався на тій двадцятці. Там була специфічна траса, яка підходила для категорії В1 (повна відсутність зору, — прим.): є пару підйомів, а далі – рівна частина. Я тягнув Олега так, як міг. В нас було суперництво з росіянином. Так його гайд відставав від свого спортсмена (нагадаю, спортсмен тотально сліпий): спортсмен забирається на підйом, чекає на гайда, гайд росіянина сам просить: «Замінить мене!». Але мені теж було тяжко. Так виходило, що я тягнув Олега: він заїжджав мені «на лижи», тож я працював, а він у цей час відпочивав. Я виклався на всі 100%. - Зазвичай фінішує паралімпієць на самоті, без гайда. Де в цей час перебуваєте Ви? - Гайд має показати дорогу до фінішу. Зазвичай, ми спрямовуємо спортсмена у фінішний створ, а самі сходимо з дистанції, поки він фінішує. Якщо є бажання – можна їхати перед спортсменом, але це не часта практика. - Наскільки я розумію, з Віталієм Лук’яненком Ви виступали на паралімпіадах у Ванкувері-2010, Сочі-2014 та Пекіні-2022 (пара Віталій Лук’яненко-Борис Бабар принесли Україні 4 паралімпійських «золота», — прим.). А чому на Паралімпіаді-2018 у Пхьончхані Ваш тандем розпався? - Так вийшло, що я тоді працював з молодою дівчиною Ольгою Прилуцькою, якій хотів допомогти. Розірватися не міг, тож вирішив, що Віталік сам впорається, адже у його категорії була не дуже велика конкуренція, а він – дуже талановитий спортсмен. З дівчиною було тяжче, тож я допомагав і Віталіку, й Ользі, але біг – тільки з Ольгою. Але медалей в нас з Ольгою Прилуцькою не було – вона була четвертою. Змагання під час війни - Поточну війну проти України Росія розпочала у 2014-му році під час сочинської Паралімпіади. Ви тоді були у Росії на змаганнях. Як напад Росії на Україну сприймався звідти, з Росії? - Дуже тяжко було. Дійшло до того, що ми зібрали всі речі, вирішили їхати до дому. Так воно б й було, якби не Валерій Сушкевич (президент Національного комітету спорту інвалідів України, — прим.) – дуже мудра людина. Він нас зупинив, ми почали там, у Росії, робити проукраїнські заходи на підтримку нашої армії та народу: на піднятті прапору України ми кричали: «Мир», малювали плакати… Після перемоги Віталія Лук’яненка, в нього не взяв інтерв’ю жоден журналіст, адже він з України – міг сказати щось про війну (ми були налаштовані на це). Коли Віталій переміг, передбачалося, що нагороджувати нас буде Путін, але він дізнався, що переміг українець й сказав: «Я нагороджувати його не буду». А взагалі ж було дуже важко. - Під час Паралімпіади-2022 Чернігів знаходився під щоденними обстрілами росіян. Ви, як раз з Віталієм Лук’яненком, завоювали «золото» у біатлонній гонці на 6 кілометрів. Як вдалося зібратися на ці змагання? - Як казав Лук’яненко: «Якщо я вранці встану, а мені рідні не зателефонують, я нікуди не піду». У нього родина була у Харкові, й мене – у Чернігові… Кожного ранку вставали, зідзвонювалися. Якщо все нормально – бігли. Дві гонки Віталій впирався на старому багажі. А після третьої (коли ми виграли «срібло») сказав: «Все, я більше не хочу й не можу, мені треба до дому». Турніри, гроші, нагороди - Наразі Ви працюєте з Максимом Мурашковським. Як утворився цей спортивний тандем? - Я працюю не тільки з Максимом, а й з Ігорем Кравчуком – теж молодий спортсмен. Після Паралімпіади-2022 Віталік Лук’яненко сказав, що буде йти зі спорту. Тут з’явилися два молоді хлопці: мені запропонували їх тренувати. На останньому чемпіонаті світу я біг одразу з обома. Просто стартував з Кравчуком, якщо він починав гонку першим, потім після стрільби друге коло біг з Мурашковським, а на фініші допомагав тому, хто був ближчим до медалей. Хлопці категорії В3 (гострота зору від 2/60 до 6/60 – це, якщо можна так висловитися, «найбільш гострозорі» спортсмени у категорії паралімпійців з вадами зору, — прим.) – з ними трохи простіше. - Наскільки змінилося ставлення до українських спортсменів за кордоном після повномасштабного вторгнення? Як збірну зустрічали на ЧС-2023 у Швеції? - У Швецію збірна поїхала не за рахунок української держави, а за рахунок Швеції. Саме шведи оплатили переліт та виступ української команди. Якщо б не вони, мабуть, на ЧС збірна України б не потрапила. Вони оплатили й проживання, й трансфер. Люді нас підтримають по всьому світу. На вулиці багато хто підходить, здоровається за руку. В когось коріння з України, вони кажуть ламаною англійською: «Ми за вас». У Фінляндії підійшов чоловік, каже: «Я вас підтримую. Дайте мені якісь реквізити, я вам гроші скину». Я відповідаю: «Та нам грошей не треба». Але він все-одне хотів допомогти, тож ми домовилися, що він відправить кошти у благодійний фонд паралімпійського чемпіона з Чернігівщини Дмитра Суярка (Дмитро після закінчення Паралімпіади-2022 заснував фонд «Кожен з нас чемпіон», — прим.). Допомагають усі. - У 2018-му році Ви були нагороджені медаллю «За працю та звитягу». Чи єдина це Ваша державна нагорода? - Ні, були ще ордени. Але, чесно, не пам’ятаю які. Я – заслужений тренер України. Взагалі ж нас нагороджували після кожної Паралімпіади. Й Ющенко, й Кучма, й Янукович, й Порошенко теж. Вони ж нас проводжали на змагання. - Наскільки вигідно, з точки зору фінансів, бути паралімпійським гайдом? - Вигідно чи ні – не знаю. Це моя робота, працюю я давно. Щодо виплат: напочатку XXI сторіччя ми отримували 10% від виплат спортсмену. Умовно, він отримував 10 тисяч, я – тисячу. Зараз ситуація краща – ми отримаємо 50%. А на останній Паралімпіаді отримали навіть 100% – стільки ж, скільки спортсмени. - А якщо казати, також у відсотках, про Ваш вклад в успіх спортсмена, як би Ви його оцінили? - Якщо казати про Лук’яненка – в нас було 50 на 50. З Мунцем було важче: напевно, в мене 80%, в нього – 20. З ним було важче, бо Олег не бачив взагалі нічого, міг тільки відрізнити день та ніч та орієнтувався на трасі тільки на мій голос. - Той же Дмитро Суярко розповідав, що через його складний характер, йому складно підібрати гайда. А як у Вас відбувалося з Вашими партнерами? - Праця – це щоденні суперечки, адже кожна людина має свою думку. Але ми завжди знаходили компроміс. В нас було якось «лайтово», без серйозних конфліктів. «Беззубі» олімпійці та бойкот спортсменів країн-окупантів - Міжнародний паралімпійський комітет призупинив діяльність паралімпійських комітетів Росії та Білорусі. Як гадаєте, чи є шанси у спортсменів з країн-окупантів виступити на літній Паралімпіаді-2024? - Хіба що якщо перейти в іншу країну: Болгарію чи Казахстан й виступати за них. - У той же час Міжнародний олімпійський комітет активно просуває ідею повернення росіян та білорусів під нейтральним прапором. Чому, на Вашу думку, Міжнародний паралімпійський комітет виявився більш радикальним, ніж Міжнародний олімпійський комітет? - Так було завжди. У Сочі також ми це бачили. На мою думку, просто багато грошей в росіян, які вони «пхають» у всі сфери. Багато хто у міжнародній спільноті від них залежить. - У 2014 та 2022-му роках хтось зі спортсменів з Росії чи Білорусі писав чи телефонував Вам? Чи просили вони пробачення за те, що роблять їхні країни? - Ніхто. Навпаки, деякі з них писали: «Це все фейки, ви самі у себе стріляєте», — все таке. Багато наших тренерів та спортсменів посварилися зі своїми родичами у Росії. Нам ніхто не вірив. До 2014-го я дуже тісно спілкувався з росіянами, зокрема, з Тюмені. Тому що в мене там є родичі, ми підтримували дружні відносини. Зараз взагалі ніяк… Коли ми приїхали у Пекін на Паралімпіаду, вони (росіяни та білоруси були у Пекіні, але після початку повномасштабного вторгнення до змагань їх не допустили, — прим.) дивилися на нас й казали: «Що ви брешете, що у вас стріляють?!». Ми показуємо відео з Чернігова, Харкова… Вони відповідають: «Це все фейки». - 20 лютого Вам виповнилося 42 роки. Для спортсмена це пристойний вік. Які подальші плани, скільки ще плануєте бігати? - Хочу довести молодих хоча б до того рівня, що я. Потім будемо бачити. Взагалі, я, гадаю, найбільш «довготривалий» український гайд. Напевне, найстарші в нас закінчували у 40. Думаю, я так довго у спорті тому, що хочу допомогти людям, навчити всього, що я вмію. - Останнє запитання мабуть й риторичне, проте важливе: коли, на Вашу думку, Україна переможе? - Хотілося б якомога скоріше. А як вийде – не знаю. Джерело: 0462.ua
Главная Новости Чернигова Чернігівець Борис Бабар: паралімпійський чемпіон, що залишається «поза кадром»
Последние новости
Північ Чернігівщини без світла: ворог знову атакував енергосистему області
Північна частина Чернігівщини без електроенергії. Причиною стала чергова російська атака по енергетичній системі області.Про це повідомляє АТ «Чернігівобленерго».Зазначається, що енергетики розпочнуть аварійно-відновлювальні роботи одразу...
В Харькове прогремели взрывы и поднялся пожар: россияне атаковали город авиабомбами
Ночью 21 октября российская армия осуществила атаку управляемыми авиабомбами (КАБ) на Харьков, в результате чего в городе зафиксированы пожары и повреждения частных жилых домов,...
Сенат США відклав розгляд нових санкцій проти рф: причини
Верхня палата Конгресу Сполучених Штатів Америки відклала розгляд нового пакету санкцій проти росії. Причиною стала запланована зустріч президентів Дональда Трампа та володимира путіна в...
Мешканців Чернігова просять запастися питною водою
Мешканців Чернігова просять негайно зробити запаси питної води. У місті можливе тимчасове припинення водопостачання.Про це повідомляє КП «Чернігівводоканал».«Шановні мешканці м. Чернігова! Просимо негайно зробити...