Чернігів переживає найбільш гостру від початку пандемії ситуацію із захворюваністю на коронавірус. Кількість нових випадків перевищує число тих, хто одужав, щонайменше втричі. Зростає кількість людей, які потребують госпіталізації та екстреної допомоги.
У 1-й міській лікарні нині працює два відділення, де лікуються хворі з цим діагнозом або ж підозрою на нього. Частину з них у найбільш важких ситуаціях переводять до відділення інтенсивної терапії загального профілю, яке в народі називають просто реанімацією. Ми поспілкувалися з медичною сестрою Катериною Коломієць, яка працює в цьому закладі. За її словами, усі питання, про які вона розповіла нам, вона підіймала і раніше. Але ані звернення на гарячу лінію Міністерства охорони здоров’я, ані навіть візити до обласної прокуратури не дали бажаного результату.
«Каждую секунду может рвануть»
Одна з найбільших проблем, яка, за словами Катерини, турбує медперсонал лікарні, – технічна. І вона досить типова не тільки для цього закладу. Після того як в Україні загострилася ситуація з поширенням коронавірусної хвороби, а отже зросла кількість пацієнтів, які потребують кисневої терапії, – гостро постала проблема із забезпеченням лікарень. Для того аби закрити дефіцит, нині до лікарень постачається рідкий кисень. Але апаратура, якою оснащений заклад, до нього не пристосована.
Так, навіть від звичайного кисню система його подачі трошки промерзає, а через рідкий кисень, об’єми використання якого зі зрозумілих причин щоденно зростають, – промерзання стає справжньою проблемою. Притому небезпечною для життя.
– Даже обычный кислород немножно подмораживает систему. И плюс из-за того, что очень много ковидных больных сейчас, очень большой перерасход кислорода идет. Система не рассчитана на такую мощность, и она замерзает. Для того чтобы этого не было, нужна специальная аппаратура, обогрев. Но этой апаратуры нет. Поэтому кислородный техник грелками обкладывает кислородную систему, вентили и сами баллоны с кислородом. Каждые два часа этот человек греет чайники и тупо обкладывает эти баллоны горячими грелками. Но это не дело. Он сказал, что не будет находиться круглосуточно в отделении. Из-за промерзания в кислородной системе идет перенапряжение. Зашкаливает давление, и вместо 5 атмосфер , как должно быть на счетчике, показывает 15 атмосфер, – розповіла Катерина.
Таким чином кисневий технік постійно знаходиться, так би мовити, у підвішеному стані, а персонал та пацієнти лікарні у небезпеці. Адже ситуація постійно може вийти з-під контролю.
– Мы сделать ничего не можем с этим и звоним технику каждую ночь, чтобы он приехал в реанимацию и грелками отогрел систему. Он приезжает, но для этого нужно где-то полчаса. Пока скорая доедет, заберет его из дому, привезет и он подогреет чайник, чтобы разогреть грелками систему. Но в течение этих 30 минут больница находится в опасном состоянии. Мы писали доклад об этом, врачи его подписывали, подписывался техник, но ничего не поменялось. И это продолжается уже около четырех месяцев. Каждую секунду оно может рвануть, – наголосила медсестра.
Балони з киснем знаходяться на перших поверхах лікарні. Відділення інтенсивної терапії – на шостому. Труби, які подають кисень, проходять через усі поверхи. Тож, якщо ситуація з тиском у системі стане критичною, наслідки від цього уявити досить складно.
За словами Катерини Коломієць, апаратуру для обігріву системи подачі кисню начебто все ж таки купували. Однак за своїми технічними параметрами вона не підійшла. Тому кисневий технік, без перебільшення ризикуючи власним життям, змушений вирішувати цю проблему вручну.
«Ковідні» з «нековідними»
До відділення інтенсивної терапії, як правило, привозять людей у критичному стані. Тобто коли життя людини під загрозою і допомагати їй треба невідкладно. До пандемії це були, наприклад, люди з важким інсультом, інфарктом, діабетичною комою або ж отруєнням.
Однак, як пригадує Катерина Коломієць, восени, коли ситуація в місті стала погіршуватись, до відділення почали класти і хворих із важкими ускладненнями після COVID-19.
На офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я можна знайти стандарти лікування хворих на коронавірусну інфекцію. Зокрема, у них міститься розділ, що описує, яким саме чином треба блокувати поширення хвороби в закладах, куди госпіталізують хворих на «ковід».
У документі, зокрема, зазначено, що людей із цією хворобою потрібно розміщувати або в окремих приміщеннях, а якщо зробити цього неможливо, то «когортно», тобто разом з іншими хворими з цим діагнозом або тими, у кого є підозра на хворобу.
За словами Катерини Коломієць, «ковідних» та «недовідних» пацієнтів почали розводити по різних палатах лише на початку цього року. І то після кількох звернень медперсоналу.
– Например, поступает человек с инсультом, а потом в палату кладут человека с ковидом. Между ними ставили ширмочку. Мы об этом говорили руководству. Зачем возле бабушки инсультной (без сознания, в коме, ей и так тяжело) вы кладете мужчину с ковидом? Нам отвечали, что ложить некуда, а у бабушки и так критическое состояние и неизвестно, выйдет ли она из него. Но так ведь нельзя, это же живой человек. Это не каждый день было, но когда мест не было, то просто ставили ширмочку между кроватями полиэтиленовую. И бывало так, что если больных и можно было поставить на ноги, то потом обнаруживали ковид. Но это была тайна тайная, что это ковид от больного, которого вы положили рядом. В таких случаях говорили, что он еще раньше заразился, – розповіла працівниця відділення.
Нині ситуація інша. Тепер «ковідним» та «недовідним» хворим надають допомогу в різних палатах. Тобто розділили відділення на умовні чисту та брудну зони. Однак, як пояснила Катерина Коломієць, це хоча й поліпшило загальну ситуацію, але небезпека для інших хворих все одно лишається.
– Общий коридор, ходят люди, двери открываются. Санитарка общая: и для ковида, и для обычных людей в критическом состояни, которые поступают с инсультами, с инфарктами. Медсестер теперь дежурит две, одна для ковидной палаты, а одна для обычной. Но дверь выхода и для ковидной медсестры, и для нековидной одна. Общая столовая для медсестер, общее место, где пишутся журналы. Никакой ограничительной зоны. Плюс мы и к родственникам выходим, – пожалілася медпрацівниця.
Самі ж «нековідні» пацієнти або їхні рідні про сусідство не знали. Справа в тому, що через важкий стан вони між собою інформацією не обмінювалися, а родичам розповідати про подібне забороняє закон.
– Мы не имеем права говорить. Это медицинская тайна. Мы при больном не говорим, что кто-то больной ковидом, а у кого-то инсульт. Даже если человек в сознании и спрашивает у меня, что с ним, я говорю: «Спросите у врача». Но многие больные без сознания. Родственникам мы тоже не имеем права говорить о диагнозах людей, которые лежат рядом с их родными. Хотя язык очень чешется и хочется сказать сыну или дочери, что их мама лежит возле ковидного больного и если от инсульта и выздоровеет, то нет гарантий не заразиться еще и ковидом. Потому что приходили положительные результаты тестов у тех больных, которые поступали с другими заболеваниями, – розповіла Катерина.
На її думку, небезпечну для пацієнтів ситуацію можна було б вирішити, створивши в лікарні дві окремі реанімації, одна з яких приймала би тільки хворих на «ковід».
Врятувати встигають не завжди
Частково відповісти на запитання про створення в лікарні двох окремих реанімацій можна було лише двома словами – «кадровий голод». Так, через, важкі умови праці, за словами Катерини Коломієць, у відділенні інтенсивної терапії працівники особливо не затримуються. Нині на повну ставку працює лише один лікар-реаніматолог. Ще двоє поєднують роботу в ньому із основною. Через це бувають ситуації, що на тиждень припадає два або й три дні, коли у відділенні взагалі немає чергового лікаря. Молодший медперсонал у свою чергу може самостійно впоратися не в усіх критичних ситуаціях. Необхідну допомогу, в залежності від діагнозу пацієнта, можуть надати лікарі, що чергують у профільних відділеннях. Тож у критичних ситуаціях викликають їх. Вони перебувають на третьому і дев’ятому поверхах будівлі й можуть бути зайняті невідкладною роботою з іншими пацієнтами, які лежать в їхніх відділеннях. Тому, як би страшно це не звучало, устигають прийти вчасно далеко не завжди.
Як зазначила Катерина Коломієць, такі ситуації трапляються не часто. Однак вона змогла пригадати три випадки, коли пацієнти помирали не дочекавшись необхідної допомоги.
Власне, молодший медперсонал також виходить на добові або ж нічні чергування не тільки за графіком «доба через три» або ж «доба через чотири», як було раніше, а набагато частіше. Так, заступати подекуди доводиться одразу після «відсипного».
Кадровому голоду сприяє й те, що реанімація офіційно не коронавірусна, а от ризики лишаються ті самі. Так, більшість медперсоналу вже перехворіла на COVID-19. Звичайно, його працівникам доплачують за роботу з такими хворими, але приблизна сума сягає 2,5 тисяч гривень для медсестри та 1,7 тисячі для санітарки. Це на додачу до того, що заробітна плата в молодшого медперсоналу коливається в межах «мінімалки» і загальна сума оподатковується. Додаткових виплат, у розмірі неодноразово озвучуваних урядом «до 300% від зарплати» працівники відділення ніколи не бачили.
Катерина Коломієць зазначила, що перші два місяці після того, як до відділення почали надходити хворі на коронавірус, їм виплачували премії у розмірі 3 тисячі. Однак згодом «гроші закінчилися».
До журналістів працівниця вирішила звернутися після того, як розголос уже допоміг вирішити одну з проблем. Це сталося після дзвінка на прямий ефір до «Суспільного», де був присутній один з очільників охорони здоров’я в області.
– Поскольку это был прямой эфир и был лимит времени, то журналисты меня пропустили» с одним вопросом. Я рассказала о том, что система энергообеспечения не выдерживала нагрузки. Много всего было подключено одновременно. Кислород и концентраторы, электрическая кровать, монитор с показателями – это всё в одной розетке. Было перенапряжение – закорачивало, проводка горела. А это была дополнительная опасность, так как рядом выход кислорода. После моего звонка стали дежурить электрики в отделении. А через пару дней начали менять проводку, – поділилася інформацією Катерина Коломієць.
У те, що після оприлюднення всіх вищезгаданих проблем вони, або хоча б з огляду на дуже важку ситуацію певна частина з них, почнуть вирішуватися, вона вірить і нині.
***
За коментарем стосовно ситуації, яка склалася у відділенні інтенсивної терапії 1-ї міської лікарні, ми звернулися до очільниці управління охорони здоров’я Ольги Малець. Вона прокоментувала питання про те, чи справді «ковідні» та «недовідні» хворі могли лежати в одному приміщенні, зазначивши, що це «звучить як абсурд». Натомість посадовиця попросила скласти офіційний журналістський запит. Ми направили до управління запит і готові опублікувати відповіді на нього у наступному після надходження відповідей номері газети "Семь дней".
Еженедельник "Семь Дней" міська лікарня №1 реанімація коронавірус пандемія COVID-19
