Бомбардування стадіону у Чернігові: під завалами загинув тероборонівець Павло Железняк

Донька щоночі просить маму посунутися на ліжку, щоб тато міг лягти поруч з ними. 6-річна Поліна щодня чекає дзвінка від батька, який пішов захищати їх з мамою. Він був IT-шником. Про це повідомляє «Суспільне Чернігів». «Перші дні Павлік у погребі облаштував нам зручні місця з ковдрами, переховував нас там. Над нами літали літаки, в місто йшли колони техніки. Він сказав, що сидіти не може, коли в його місто прийшла війна. Він пішов до ТРО, але йому не вистачило зброї, і він повернувся додому. Наступного дня йому передзвонили, він приєднався до бійців територіальної оборони Чернігова», – розповідає мама Олена Железняк. Павло Железняк пішов захищати місто з двома кращими друзями. Павло і Віктор в ніч з 8 на 9 березня несли службу в Літньому театрі. Тоді театр обстріляли. Кращий друг Віктор Антоненко отримав поранення в живіт, його відвезли в госпіталь, але від великої крововтрати він помер у приймальні. Павло не міг повірити, що його кращого друга забрала війна. «Йому так важко було змиритися, що Віті більше немає. Ми плакали всі разом з ним. Він під час обстрілу був поруч з другом, те що Павлік вижив, було дивом! Ми дякували Богу, що він вберіг мого чоловіка. Того дня він прийшов додому, обійняв усіх нас. А ще сказав, що хоче, щоб після війни я народила йому сина. Це мав бути Вітя, на честь його кращого друга», – розповідає дружина Ірина Железняк. Павло кожного дня зранку телефонував дружині з донькою. Заспокоював їх, що все буде добре, а в місто жоден російських солдат не зайде, бо він оберігає їх. Зранку 11 березня Ірина вперше не отримала дзвінка від чоловіка. «Я почала дзвонити йому, але він не брав слухавку. Я почала дзвонити його другу дитинства, разом з яким вони несли службу, але до нього я також не могла додзвонитися. Потім у новинах прочитала про бомбардування стадіону». Стадіон був особливим місцем для їх родини. Павло був фанатом футбольного клубу «Десна». Намагався не пропускати матчів і ходив на них разом з дітьми. Під завалами цього ж стадіону Павло Железняк загинув. «Ми до останнього сподівалися, що, можливо, вдалося кудись сховатися, можливо, десь поранений, але ж живий. Я вірила до останнього», –розповідає дружина Ірина Железняк. «Це якийсь символічний збіг обставин. Так любити футбол і наш чернігівський стадіон, тут він і загинув. Він був дивовижною людиною! Він вмів дивувати з самого дитинства, ця його посмішка на обличчі назавжди залишиться з нами. Такий світлий, такий добрий і завжди усміхнений мій Павлік», – згадує про брата сестра Анна Гаврилей. Батько шукав сина у лікарнях міста, їздив у морги, але його ніде не було. Павло 40 днів провів під завалами зруйнованого стадіону імені Гагаріна. Він загинув разом з другом дитинства Олександром Колоском. «Сашка жив над нами, я досі пам'ятаю цей топіт ногами по стелі в нас вдома. Все дитинство вони билися один з одним, а подорослішали і стали дружити. Разом виросли і разом пішли захищати Чернігів, разом вони і загинули», – розповідає мама бійця Олена Железняк. 6-річна Поліна, щодня чекає що їй подзвонить тато або прийде вночі, поки вона з мамою спить. «Одного разу я намагалася сказати їй про смерть, але вона почала плакати і кричати, щоб я більше такої нісенітниці не говорила. Вона зараз засипає і просить мене посунитися на ліжку, щоб тато ліг поруч з нами. А потім цілує повітря і обіймає його ніби тата. Вона була для нього Всесвітом, вона любить його більш за все на світі, бо саме так її любив він. Він її називав «моє сонце і місяць». Дружина Ірина це перше і останнє кохання Павла, вони познайомились, коли йому було 16 років. У 31 рік він загинув. «Це була неймовірна людина, я вдячна Богу і долі, що саме він був моїм чоловіком, що він був в моєму житті. Він був такий добрий і душевний, він був справжнім! Чоловік, про якого я можу говорити годинами. Він був моїм домом. Він стільки років дозволяв мені бути слабкою, а тепер я буду сильною заради нього! Мій чоловік віддав своє життя заради того, щоб ми жили щасливо! Я буду робити все можливе, щоб його не підвести. Війна забирає найкращих, тому забрала мого чоловіка». Тіло Павла впізнали за фотографіями пальців на ногах, які надали в морзі. За сімейною відмінністю, яка передалася від мами Павлу, а потім і його доньці. Попрощалися з Павлом Железняком лише наприкінці квітня. Його поховали на кладовищі у Ялівщині. *  *  * Приєднуйтесь у Viber та Telegram до спільноти "Чернігівський Фонтан", де тільки найактульніші новини та історії нашого міста. Источник: 0462.ua