Батько та син: династія чернігівських журналістів Чепурних

У третю неділю червня (цьогоріч ця дата припадає на 18 червня) у багатьох країнах світу відзначається День батька. Напередодні цього свята ми зустрілися з двома чернігівськими журналістами: Василем Чепурним (який починав працювати журналістом ще у брежнєвські часи) та його сином Арсеном Чепурним (його стаж у журналістський професії – понад 5 років). Про те, чому й батько, й син обрали журналістику, чи не заважає професія будувати родинні  стосунки, та, власне, про батьківство ми й поговорили з батьком та сином. Родоначальник династії Василь Чепурний з села Авдіївка на Сосниччині. Як писалося у таких випадках раніше: «народився у родини колгоспників». Журналістом вирішив стати ще у 5-му класі, прочитавши повість «Гусі-лебеді летять» Михайла Стельмаха.  Як він думав тривалий час, Василь – перший журналіст у родини. Але вже пропрацювавши журналістом не один десяток років, дізнався про існування свого далекого родича Варфоломія Кириленка, який, під псевдонімом Павло Степ, був редактором діаспорних газет та знайшов вічний спочинок у Канаді у далекому 1965-му.  Розпочав роботу у ЗМІ Василь Чепурний з газети «Сільські новини» Городнянського району: -  Це була одна з найкращих газет області – точно. А, мабуть, й України. За публікаціями цієї газети приймалися рішення деяких міністерств, — згадує Василь Чепурний. – Коли закінчив школу, боявся поступати в університет. Бо, хоча в атестаті були п’ятірки, але були і трійки. Та й далі Чернігова я у той час не був… Тому я написав у всі районі газети (здається, їх було 25): «У районний центр такий-то, редакція районної газети» (майже як на дєрєвню дідусю). Відповіли з двох газет: з Талалаївки та Городні. Я подивився на мапу – Городня ближче: так й опинився у Городні. Прийшов туди у 1981-му та пропрацював рік. Хоча ще з кінця 80-х Василя Чепурного знають як голову обласного відділення «Просвіти» та члена «Народного руху України», тоді, у пізні брежнєвські часи, Чепурний-старший був переконаним леніністом: -  Я тоді вірив, що товариш Ленін все правильно казав, а його наступники все спотворили. Був за ленінізм, проти сталінізму та брежнєвізму, — ділиться Василь Чепурний. Батьківство та «син-скандаліст» У 1993-му році, коли Василь Чепурний став батьком, він працював керівником пресслужби представника президента України у Чернігівській області: -  Пам’ятаю, зателефонував Сергій Богдан, який був головним лікарем пологового будинку (ми з ним, можна сказати, товаришували), й каже: «Козак!» (тобто: «Син народився», — прим.). Мабуть, з батьківством з’явилося більше відповідальності… — пригадує про перші враження від батьківства Василь Чепурний. – Щоб забрати сина, я взяв в адміністрації чергову машину: брати її можна було тільки на певний період. А у пологовому будинку у цей час позапланові складні пологи… тож дитину не виписують. Чекаємо-чекаємо, а сина все не відпускають. Я вже почав шуміти, скандалити. Нарешті, сина виносять. А йому як раз прийшов час їсти. Проте на дворі зима, він укутаний – тож їсти не дають. Тому він теж почав скандалити. І медсестра чи санітарка, яка його виносила, меланхолійно так каже: «Такой жє как отєць – скандаліст». Мене це так порадувало: значить точно мій. Життя «за склом» Життя журналіста пов’язане з публічністю, яка іноді може переходити комфортну межу. У 2012-му Василь Чепурний видав книгу «В осім барку», яка розповідає про поїздку журналіста до Сполучених штатів Америки. Серед іншого, у ній наводиться й інтернет-переписка батька Василя з сином (на той час, ще школярем) Арсеном у цей період. -  Батько не радився зі мною перед друком книжки, й мені не подобається, що він це опублікував, бо там є моменти… Мені на той час було років 16: там багато чого написано з позиції такого зовсім-зовсім юнака, і я б не дуже хотів, щоб це було у книжці. Але є як є: я з цим змірився, — розповідає Арсен Чепурний. – Книгу читав мій шкільний друг. Він казав: «Я б не хотів, щоб мою переписку опублікували, але це дуже сміливо». Я ж відповів, що з мого боку це не сміливо, бо мене навіть ніхто не питав.   Пручання «династії» -  У дитинстві я знав, що в батька купа знайомих. Ми коли йшли на прогулянку, він з усіма здоровався: «Добрий день, добрий день, добрий день…», — а я його смикав за руку, бо то були нудні дорослі розмови, які мені були не цікаві, — згадує Арсен. Цікаво, що Арсен не хотів ставати «ще одним журналістом у родини», й пішов навчатися на історію та археологію. -  У 5 років я дізнався хто такий історик та чим він займається. Тоді ж я сказав: «Хочу стати істориком», — мене з дитинства цікавила історія. Але коли я був десь на третьому курсі, почав розуміти, що не все так романтично, як уявлялося. А журналістика, навпаки, почала здаватися набагато цікавішою. Раніше думав: «Вже ким-ким, а журналістом я точно не буду». Але на старших курсах університету, навпаки, почав думати, що, я точно не буду археологом, бо мені більше подобається спілкуватися з живими людьми (що передбачає журналістика), ніж викопувати мертвих (що передбачає археологія), — розповідає Чепурний-син. Про вирішення конфліктів Як розповідає Арсен, конфліктів з батьком, після закінчення підліткового віку, в нього не було. Але бувають запеклі суперечки: -  Я б сказав, що конфліктів не виникає. Це, скоріше, дискусії. Ми можемо не сходитися в оцінках. Й, в основному, кожен залишається при своїй думці, бо і я, і батько — доволі вперті, — каже Арсен. Шлях сина Як розповідає батько, він ніколи не агітував сина йти у журналісти. А про вибір Арсена дізнався ледве не постфактум. Син цю версію підтверджує: -  Я телефоную батьку та кажу: «Я завтра йду на співбесіду на «Новий Чернігів». На наступний день телефоную: «Все, мене взяли», — так він дізнався, — пригадує Арсен. Батьку вже доводилося виступати спікером у сюжетах сина, але, як говорить пан Василь, він намагається максимально цього уникати. -  Коли береш коментар в батька, відчуття трохи змішані, але намагаюся ставитися до нього просто як до спікера, — каже син.   Династійні переваги -  Одного разу Андрій Разумовський вимагав в батька, гетьмана Кирила Разумовського, гроші на чергові витребеньки. Батько не витримав: «На якусь дурню гроші витрачаєш!». Але син відповів: «Батьку, ти не розумієш: в нас зовсім різні ситуації: ти – син простого козака Розума, а я – син гетьмана». Тож і я кажу Арсену: в нас абсолютно різні стартові можливості, – розповідає Чепурний-батько. В батька син може дізнатися контакти спікерів, які потрібні для того чи іншого матеріалу. Але прізвище грає в обидва боки: -  Були моменти, коли я приходжу, представляюся, починаємо спілкуватися, а людина перепитує: «А ваш батько, раптом, не Василь?» Й були моменти, коли тільки що людина була готова тобі щось розповідати, а почула хто ти, й одразу «закрилася» від тебе, – ділиться Арсен. – Але, частіше, навпаки: кажеш, що ти Чепурний, дізнаються що син Василя, й люди одразу ставляться до тебе тепліше. При чому, це може бути не тільки по роботі. Про українську перемогу Щодо того  коли та якою буде українська перемога над російсько-білоруським агресором, батько та син мають дещо різні думки: -   Україна вже перемогла: ментально, морально, політично. Але ще не перемогла військово та юридично, – вважає Василь Чепурний. –Дуже хочеться вірити, що перемога буде у цьому році, але самої віри малувато. Власне, для мене перемогою України буде розпад Росії на національні держави (бо тільки тоді весь світ буде убезпечений від московського імперіалізму). У цьому році цього ще точно не буде, хоча еліти національних республік Росії дуже зміцнили та збагатили: у певний момент вони зрозуміють, що Москва слабка та проголосять свою незалежність. -  Я погоджуюся з батьком у тому сенсі, що перемога України буде тоді, коли зникне російська загроза. Але цього не буде у цьому році. Не згоден з батьком, що Росія розпадеться на купу національних держав: було б класно, якби так сталося, але це утопія. Тож сподіваємося на українську перемогу, слухаємо офіційних спікерів ЗСУ, віримо та допомагаємо нашим збройним силам та не сильно фантазуємо, — завершує Арсен Чепурний.   Сєргєй КарасьЧернігівська Медіа Група Джерело: 0462.ua