Анатолію Поповичу, що вбив подружжя на Борзнянщині суд пом’якшив вирок

Мова про подвійне вбивство, яке сталось у квітні 2022-го в Плисках на Борзнянщині. Там місцевий мешканець Анатолій Попович (зараз йому 57 років) застрелив із рушниці подружжя сусідів-дачників — 46-річного Во­лодимира Невмержицького і 45-річну Ната­лію Кизиму. Після скоєного він місяць пере­ховувався у лісі та в покинутих хатах, аж по­ки його не затримали. Попович визнав, що вбив сусідів, але не погодився із кваліфіка­цією злочину. Заявив, що оборонявся і діяв у стані сильного душевного хвилювання. Свою правоту відстоював у судах усіх можливих ін­станцій (від місцевого районного до Верхов­ного суду) і таки добився, щоб днями йому винесли новий вердикт — більш м’який. Хоча і не такий, на який він сподівався.

Володимир і Наталія раніше мешкали у Києві, а в грудні 2020-го перебрались у Плиски. Там купи­ли дачу, а свою квартиру в столиці здали в оренду. З цього й жили. Стосунки із сусідами (Анатолієм і його мамою) у них зразу ж не заладилися. Часто сварили­ся — то через живність (Наталія з Володимиром на­рікали, що сусідські кози і птиця псують урожай на їх­ньому городі), то через собаку. Кажуть, що кияни по­грожували Анатолію «розібратися» з його псом, як­що він не триматиме його на ланцюгу. Це неабияк злило Поповича. А характер у нього і без того непро­стий. За плечима — кілька погашених судимостей. Позаочі односельці називали Анатолія Куртом. Сво­єї родини він ніколи не мав, мешкав із матір’ю (зараз їй 86 років). Поки тримав коня, підробляв по людях. Та коли збув «годувальника» — став сидіти без діла. Пристрасти вся до випивки. Останнім часом пробу­вав зав’язати зі спиртним, але незадовго до трагедії знову «розв’язався».
Фатальні події розігралися ввечері 13 квітня 2022 року. Дізнавшись, що Курт убив сусідів і втік, прихопивши із собою рушницю, селяни полякалися. Щоправда, рушницю поліцейські знайшли вже на­ступного дня — у лісосмузі за Плисками. А ось са­мого Анатолія впіймали лише через місяць. Він хо­тів по-тихому навідатися додому, але біля залізнич­ної станції його помітили і затримали.
Слідчі інкримінували Поповичу ч. 2 ст. 115 ККУ (умисне вбивство двох осіб). Стаття передбачає від 10 до 15 років тюрми або ж довічне. Справу пере­дали Борзнянському райсуду. Експерти озвучили, що на момент убивства подружжя киян було напід­питку. Як і Анатолій. На суді він сам зізнався, що то­го дня випив чвертку горілки. А ще з’ясувалося, що відправною точкою трагедії стала чергова сварка між Анатолієм і Наталією, під час якої Попович кинув у су­сідку пластикову пляшку і прогнав її від свого двору. Жінка розказала про це своєму чоловікові, і закрути­лося … Невмержицький узяв держака від лопати і пішов до Анатолія. Вибив хвіртку і став ломитися в хату: грюкав у двері, бив вікна. Потім переклю­чився на Анатолієву матір, коли вона вийшла із са­раю, щоб подивитись, що відбувається. Штовхнув її так, що впала на землю, ще й ударив держаком.
Ко­ли Володимир таки облишив пенсіонерку, вона ви­бігла з двору на вулицю, де з неї почала знущатися вже Наталія. Вона повалила пенсіонерку на землю, вирвала в неї з рук мобільний телефон і не давала підвестися. Зрештою мати стала гукати сина на до­помогу, й Анатолій, схопивши рушницю, застрелив у дворі Володимира, а потім вийшов на вулицю і там прикінчив Наталію (на очах у сусіда, який намагався відігнати її від пенсіонерки). У залі суду Попович по­яснював, що захищав себе й матір. І наголошував, що в тій ситуації інакше діяти не міг. Втім версію са­мооборони відкинули з тих причин, що Анатолій стрі­ляв у життєво важливі органи (а не, скажімо, у ноги) і не став викликати «швидку», а просто втік. Свій вер­дикт Борзнянський райсуд виніс у січні минулого року. Поповича визнали винним і присудили йому 15 років тюрми.
На вирок були подані апеляції як прокуратурою (яка вимагала довічного ув’язнення), так і стороною захисту. Зокрема Попович просив перекваліфікува­ти справу на ст. 116 ККУ (умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання), а йо­го адвокат взагалі добивався, щоб справу закри­ли. Щоправда, підстав для зміни вироку Чернігів­ський апеляційний суд не знайшов і своїм рішен­ням від 19 травня 2023 року залишив вирок без змін.
Проте обидві сторони пішли ще далі і подали касаційні скарги до Верховного Суду. У листопаді 2023-го він постановив: «Скаргу Поповича і його за­хисника задовольнити частково. Вирок скасувати і призначити новий розгляд в апеляційній інстан­ції». Підставою для такого рішення стали суперечли­ві висновки суду першої інстанції (які були продуб­льовані Апеляційним судом) про те, що засуджений мав підстави і мотив для оборони, але, водночас, ви­значальним у його поведінці визнали бажання вбити подружжя. На думку столичних суддів, не було нада­но належного обґрунтування цьому рішенню. Отри­мавши провадження назад, Чернігівський апеля­ційний суд (у лютому цього року) з тієї ж причини («наявність суперечливих висновків») призначив пе­регляд справи в суді першої інстанції.
Цього разу справу довірили розглянути Ніжин­ському міськрайонному суду. Прокуратура знову пред’явила Поповичу умисне вбивство двох людей (ч. 2. ст. 115 ККУ). Та Анатолій вини не визнав і зая­вив, що це був самозахист. Про події дворічної дав­ності розповів таке:
— Коли я повертався із собакою з прогулянки, то побачив біля свого двору Кизиму. Мій пес біг по­переду мене, тож я кинув у бік двору півторалітро­ву пластикову пляшку. Бо собака навчений і рефлек­торно біжить за нею. Пляшка впала метрів за 10 від сусідки. Не зачепила її. Я підійшов до паркана, про­гнав Наталію звідти, зайшов у двір і зачинив хвірт­ку. Бачив, що мати пішла до сараю. Я насипав соба­ці їди на ганку і пішов у дім чистити картоплю. Двері у веранду замкнув ізсередини, щоб не забіг собака. Пам’ятаю, що в якийсь момент почув гавкіт. Вигля­нув у вікно і побачив, що Невмержицький штовхає мою матір. Він був агресивний: бив стекла, лупив держаком по дверях, кричав. Я вийшов на веранду, щоб з’ясувати, в чому справа. Відчинив двері і поба­чив на ганку пораненого собаку. Нахилився, щоб за­брати його в хату, і в цей момент Володимир уда­рив мене держаком по голові.
Я зразу ж замкнув двері, але Невмержицький став вибивати їх і крича­ти, що вб’є мене. Боячись за своє життя, я взяв у коридорі рушницю з набоями. В цю мить Володимир уже вибив двері. І тільки-но він спробував забігти в хату — я вистрілив у нього. Зумисно в живіт не ці­лився, так вийшло. Став відтягувати тіло до хвіртки і почув мамині крики. Побіг на вулицю і побачив, що вона сидить біля двору, а над нею схилилася Кизима. Зупинити її без зброї я не зміг би, бо вона бу­ла неадекватна. Тому збігав по рушницю, направив ствол на Наталію і сказав їй відійти. Але вона кину­лася до мене, тому й вистрілив. Попав у шию, хоч і не цілився туди.
Значною мірою Попович повторив те, що розка­зував на попередніх судах. Хоча деякі моменти не збігаються. Наприклад, зараз він заявив, що в день убивства не вживав спиртного (лише напередодні). А ще стверджував, що викинув рушницю в ставок, а ту, що надало слідство, буцімто бачив уперше. До цих заяв суд поставився скептично. Втім це не зава­дило йому винести новий вирок. Судді встановили, що Невмержицький діяв вкрай агресивно і насиль­но вдерся в чуже житло, а Попович застрелив йо­го обороняючись. Значить він не має нести за це відповідальності.
А ось вбивати Наталію у Анатолія достатніх підстав не було. Адже вона не станови­ла смертельної загрози його матері (по-перше, а неї не було ніякої зброї, а по-друге, поряд були Анатолій і їхній сусід, які вдвох запросто могли скрутити Кизи­му). У зв'язку з цим суд перекваліфікував обвинува­чення із ч. 2 на ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство людини). Довічного позбавлення волі вона не передбачає — лише від 7 до 15 років. Суд вирішив, що для ви­правлення Поповича достатньо буде 12 років тюр­ми. Тепер у сторін є місяць, щоб оскаржити рішення.
Джерело: газета “Гарт” Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.