Його називають останнім неокласиком «розстріляного відродження», а комуністи називали «ворожим голосом» через його передачі на «Голосі Америки», які слухав у весь світ.
Ніжинці приписують його собі, хоча заповідав він поховати себе в Крутах.
Першого вересня минула 103-тя річниця від дня народження Ігоря Качуровського. Пам'ять великого поета вшанували у рідних Крутах, де минули його дитячі роки і де по довгій життєвій мандрівці спочив його прах. 92-річний крутянець Григорій Ворона розповів про родину Качуровських і, власне, дружбу з майбутнім поетом.
Григорій Ворона на могилі друга дитинства Ігоря Качуровського
Григорій Федорович Ворона далекий від правильного термінологічного визначення посад і регалій родини Качуровських. Знає лишень, що вони були панами і мали значний вплив на Ніжинщині.
Майбутній «ворожий голос», а одночасно поет, прозаїк, перекладач і літературознавець, народився 1 вересня 1918 року в Ніжені (він волів цю давню форму замість зросійщеного «Ніжин»). Дитинство його минуло в легендарних Крутах, у «панському» домі з кількагектарним садом, що дістався у спадок його матері, дворянці з походження, випускниці Київських вищих жіночих курсів.
Батько, Василь Качуровський, мав дві університетські освіти – юридичну та економічну, за часів Центральної Ради був помічником державного секретаря, також служив фінансовим референтом Ніженської округи.
«Людей завжди приймав, писарем він був, – розповідає про покійного Василя Качуровського живий свідок історичних процесів 92-річний Григорій Федорович. – Я дуже добре його бачив, мій старший брат із ним товаришував. Любили вони ходити в ліс по гриби, рибалити, купатись в Острі. У селі Качуровський тільки добре робив, ні кого не образив, люди його любили. Грамотний був чоловік».
А ще – справедливий і щедрий…
«Качуровські приїхали сюди, будучи панами чи, як кажуть, батирями. Як приїхали, то одразу в кого п’ятеро і більше дітей було, роздали по гектару землі. У нас родина була невелика – всього одинадцятеро, – жартує Григорій Федорович. – Батьку теж гектар землі перепав. А як прийшла Росія, то багатьох посудили, багатьох забрали, багато не повернулись… Хату один у селі в нас робив, а гаї в Грецькому, це були їхні гаї, Качуровських, то дав дуба на помост. А чого Грецьке? Бо колись була сильна грецька громада в Ніжині, то, може, й через те. Крути зроду вважались козацькими. Церкву будували козаки. В якому році, я не знаю, але мені мої діди розказували. А церкву строїли Ворони, Дяченки і Дем’яненки. Паралельно будувалась церква в Кагарликах, так крутяни церкву раніше побудували, а вони свою зробили на метр ширшою. Тож у Кагарликах церква була більша і багатша. Дзвони такі були, що і в Ніжині чути», – пригадує дід Гриша.
«А якого ви оце року народження?» – перепитую в кремезного та високого дідугана, бо так одразу й не скажеш, що вік вже поважний.
«1929 року я народився, на дев’яте травня. Сталін побачив, що я не плохий парень, так зробив день побєди, щоб я оддихав, – жартує дід Гриша. – У 42-му, коли Качуровський повернувся в Крути, мені тринадцятий минало».
Спокійна смуга відносного добробуту Качуровських протривала до 1930-го. Відтоді родинна хроніка перетворюється на постійні втечі: спершу до Ніжена, далі на Херсонщину, а звідти, рятуючись від голоду та репресій, – до Курська; потім, у роки Другої світової війни, – повернення на короткий час у рідні місця.
Цей час Григорію Вороні запам’ятався найбільше, бо ж, як сам каже, «мені тринадцятий минало».
Похований у Крутах, як заповідав
«Батько наш забороняв нам грати в карти, віруючий дуже був, а от у шахи та шашки ми грали, – пригадує 92-річний крутянець. – Я зіграв з Ігорем Качуровським у нас вдома не одну партію. Два роки він тут був. Другі питають: чого ж вони виїхали? А виїхали, бо совєцька власть наградила б його або розстрілом, або тюрмою».
У 1943-му році родина Качуровських вирушила на Захід. А далі – творчий злет Ігоря Васильовича і формування його як неокласика. Він здавався одвічним і довічним. Гуманітарій-енциклопедист, поет і перекладач, прозаїк, університетський професор і радіожурналіст, носій призабутої сьогодні шляхетності й освіченості…
Ігор Качуровський менш ніж півтора місяці не дожив до свого 95-ліття, відійшов у кращий світ 18 липня 2013-го року. Він заповів поховати свій прах у Крутах, де провів безтурботне дитинство.
Віталій Назаренко, «Чернігівщина» №36 (854) від 9 вересня 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
