20 травня – Всесвітній день травматолога

Щорічно 20 травня увесь світ відзначає день травматолога. Історія цієї професії сягає далеко в минуле. Зараз це лікар, без якого неможливо було б представити звичне життя. Бо саме він відповідає за наслідки нашого «Дивись, як можу!». Аби дізнатися всі тонкощі професії та як вплинула на роботу війна, ми поспілкувалися з черговим лікарем-травматологом Травматологічного пункту міської лікарні №2 Андрієм Заприводою. Як давно ви працюєте травматологом і чому обрали саме цю професію? − У 2004 році я закінчив медичний університет імені Богомольця, після чого було півтора року інтернатури. І з лютого 2006 року почав працювати травматологом, а це 16 років праці. Мої батьки були лікарями, вони хотіли, щоб я їх справу продовжив, та і я іншої професії для себе не бачив. Як працювали під обстрілами? Чи зверталися до вас поранені військові? Чи працювали у час, коли не було світла і не було можливості зробити рентген? − Коли таке відбувалось, намагались зробити все, що від нас залежить. Ми використовували портативні джерела світла: налобні фанатики, переносні лампи. Коли було пальне, працювали генератори. До того ж, на той час операційні були тимчасово переміщені на перший поверх із 102 по 105 кабінети, які були підключені до генераторів. Поранені військові також зверталися. Ми виконували первинну хірургічну обробку, інколи накладали апарати зовнішньої фіксації. А також була сформована додаткова бригада лікарів відділення. Якось так викручувалися. Що найважче у роботі травматолога? Чи доводилось приймати постраждалих дітей? − Дитячими травмами займається саме дитячий травматолог. А ми приймаємо їх виключно тоді, коли щось загрожує життю, тобто маленький пацієнт є нетранспортабельним. Діти звісно періодично бувають, ми їм надаємо першу медичну допомогу і перенаправляємо до дитячого лікаря. Так було у мирний час. На щастя, за період війни постраждалих дітей не було. А з приводу питання «Що найважче?», то я скажу, що у кожної професії є свої плюси і мінуси. На відміну від багатьох захворювань, що розвиваються поступово, до хірургів і травматологів приходять люди з раптовими травмами. І як показує мій досвід, 90% травм трапляються виною самих постраждалих. Чи не було браку медикаментів за час війни? Та чи сильно вплинуло на якість лікування відсутність світла та води? − Дякуючи Богу, браку медикаментів за час війни не було. Вчасно доставляли гуманітарну допомогу, сильно нам допомогло те, що привезли автомобільні аптечки, які у скрутні часи рятували. Допомагали кожний хто як може. Доставляли навіть саморобні бинти із тканини, але на щастя їх використовувати не довелось. Звичайно , відсутність електрики і води сильно вплинуло на якість лікування, глобальні поранення часто нагноювались. До того ж, на травмпункт лягла додаткова вага, у зв′язку з тим, що не працювали поліклініки та районна лікарня, то ми ще робили перев′язки. Чи є зміни в оплаті роботи протягом військового встану? Чи оплата така ж як до війни, чи підвищена? − Ще до війни, десь у грудні, нам підняли заробітну плату за рахунок додатку від Зеленського. Тому значного підвищення наразі не було. Але персонал лікарні ставиться до цього із розумінням. Адже зараз війна, тому всім тяжко. Чи багато медперсоналу виїхало з Чернігова до інших областей чи за кордон, чому ви залишилися? − Ніхто з лікарів не виїжджав. Всі залишились. Хоч я й не народився у цьому місті, але це все ж таки моя батьківщина. Це місце, ще провів тривалий час, де жили мої батьки. Це наша земля, а яка ж то буде наша земля, якщо всі втечуть? Кого вважаєте своїм головним вчителем у цій професії? − Вчителів за життя я мав багато. Кожен лікар із тих, хто був тут, передав мені частинку свого досвіду. Савченко Олександр Михайлович гарний лікар, у нього було чого повчитись. А також Береста Василь Васильович, який наразі не працює, і Шурубенко Володимир Леонідович, що зараз на пенсії, також були моїми вчителями у цій професії. Що побажаєте своїм колегам, а також мешканцям Чернігова в цей день? − Своїм колегам я хотів би побажати творчої наснаги у буденній праці, здоров′я та сил. А мешканцям Чернігова – поміркованості, аби перш, ніж щось робити, дотримувались техніки безпеки. Наша редакція вітає із професійним святом всіх лікарів-травматологів. І радить у цей день кожному бути трошечки обачнішим, аби дати цим героям у білих халатах один день відпочити. Бережіть себе! Источник: 0462.ua