Дефлімпійці з Чернігова, які вже встигли прославити Україну на світових аренах, змушені тренуватися у Славутичі, адже в рідному місті немає працюючого басейну. Заслуженим тренер України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України Дмитро Гунько розповів редакції «Славутич-інфо» про те, як попри будь які перешкоди йти до мети.
Дефлімпійці — це спортсмени з порушеннями слуху. Вони не чують команд тренера, стартового сигналу, тому орієнтуються на зорові знаки й мову жестів. Дмитро Гунько зауважує, що часто вони навіть краще «читають» міміку і передбачають настрій тренера за поглядом.
Дефлімпійські ігри проводяться зазвичай через рік після Олімпійських або Паралімпійських, під егідою Міжнародного олімпійського комітету.
Зірковий тренер та зіркові вихованці
Дмитро Гунько — Заслужений тренер України; Заслужений працівник фізичної культури і спорту України; тренер-викладач із плавання в Чернігівській обласній дитячо-юнацькій спортивній школі осіб з інвалідністю. Він кілька десятиліть працює зі спортсменами з інвалідністю. У його групі одночасно є і дефлімпійці, і паралімпійці.
Зіркові вихованці Дмитра Гунька:
- Олексій Коломієць – Заслужений Майстер спорту, шестиразовий чемпіон світу, багаторазовий чемпіон Дефлімпійських ігор;
- Владислав Адамович – Майстер спорту України міжнародного класу, дефлімпійський Чемпіон, Чемпіон світу і призер світових турнірів.
- Данило Гірчук – Чемпіон України, Майстер спорту України, Кандидат у паралімпійську збірну України;
- Антон Лойченко – Призер чемпіонатів України, Майстер спорту України. Кандидат до дефлімпійської збірної України з плавання.
«Я навчаю хлопців долати свій інстинкт самозбереження, — каже тренер із Чернігова. — У спорті без цього не обійтися. Коли все тіло болить і втома просто шалена, тренер має знайти потрібні слова, щоб зарядити спортсмена й допомогти йому рухатися далі. Тут неможливо обійтися без психології».
«Головне — розуміти одне одного без слів»
На змаганнях дефлімпійців використовують світлові сигнали чи електронне табло, а на тренуваннях — зоровий контакт із тренером, жести, мову тіла.
«Я давно звик спілкуватися з хлопцями мовою жестів. Іноді й розмовляти не потрібно: вони бачать мене й за виразом обличчя здогадуються, що я хочу сказати. Можливо, це звучить складно, та насправді все дуже природно», — коментує Дмитро.
Техніка плавання для дефлімпійців не відрізняється від для олімпійців, однак процес пояснення та виправлення помилок відрізняється. Тренеру необхідно постійно тримати зоровий контакт зі спортсменом і детально вказувати рухи.
Тренування в «чужому» місті
Наразі Чернігів – єдиний обласний центр в Україні без працюючого басейну. Спортсменам доводиться щодня їздити за 60 км у Славутич.
«Дорога забирає багато сил і часу, — зітхає Дмитро. — Ми витрачаємо понад 20 тисяч гривень на місяць на пальне й обслуговування авто. Але іншого варіанта немає. Щоб плавати, треба вода!»
Дмитро зізнається, що на тренуваннях у Славутичі команда відчуває себе «ніби вдома». Про новий відремонтований басейн «Дельфін» тренер говорить:
«Басейн дуже гарний, просторий. Він добре підходить і для занять із дитячими групами, і для професійних спортсменів. Тут достатньо доріжок, щоб ми могли відпрацьовувати техніку та витривалість. Звісно, дорога важка, але що поробиш: вода потрібна, а в Чернігові її немає».
Приголомшливі перемоги
Найяскравішим епізодом зі світових змагань, що особливо закарбувався в пам’яті тренера, став чемпіонат у Польщі.
«Це був чемпіонат світу з плавання на короткій воді в Польщі (2021 рік). У перший день — день народження Олексія Коломійця. Він виграв ранковий заплив на 100 м брасом, а у фіналі раптом став другим. Я зробив певні висновки. І вже за чотири дні, на “тренерській” дистанції 50 м брасом, Олексій узяв золото й установив рекорд Європи! Оце був неймовірний прорив і показник того, наскільки психологія вирішує все».
Війна, евакуація та онлайн-тренування
Для Дмитра та його команди найбільшим викликом стало повномасштабне вторгнення: басейни зачинені, плани зруйновані.
Тренер згадує, як у перший же день війни зателефонував мамі Олексія Коломійця:
«Я сказав їм: “Треба терміново виїжджати, хоча б у село під Черніговом”. Вони виїхали, й за пів доби місто опинилося в оточенні російських військ. Олексій три з половиною тижні був у Олишівці, де постійно тривали обстріли. Він ховався в підвалі, це було дуже складно психологічно. Я намагався відстежувати рух ворога, щоби знайти момент і вивезти хлопця далі».
Дмитро відправив Олексія з батьком до Києва, як тільки вдалося знайти безпечний шлях. Зі столиці вони вирушили на захід України. Подорож тривала три доби, і зрештою Коломієць опинився на навчально-тренувальному зборі збірної в Португалії. А вже 26 квітня Олексій разом із командою вирушив на Дефлімпійські ігри.
«Ми домовилися з тренерами збірної та оператором: я продовжуватиму займатися з Олексієм онлайн, — каже Дмитро. — Ефективність таких тренувань не така висока, як із особистим тренером, у випадку саме з Олексієм це 50-60%, але завдяки тренерам збірної ми зробили все, що могли. Подяка всім».
За час евакуації Коломієць втратив майже 6 кг м’язової маси, і до початку Дефлімпіади не встиг її відновити, повернув лише 2,2 кг. Але навіть відновлені кг не були такими функціональними, як за звичних умов. Однак Олексій здобув п’ять золотих медалей, чого досі не вдавалося жодному українському дефлімпійцю на одній Дефлімпіаді.
«Уявіть, — каже тренер, — п’ять золотих! Це був найкращий результат серед усіх видів спорту для України. Ми фактично перевернули гру. І це після трьох тижнів без води! Це демонструє, наскільки важлива правильно організована робота і психологія».
Про зарплати, пенсії та стипендії
Провідні вихованці Гунька є спортсменами-інструкторами збірної України та отримують зарплатню від держави. Окрім цього, вони мають пенсію по інвалідності й, за успіхи на минулих Дефлімпіадах, отримують президентську стипендію. Проте, варто лише потрапити на четверте місце — і ніякої стипендії.
«Усе залежить від результату. Якщо спортсмен не потрапляє в призи, то й винагороди відповідно немає».
«Плани люблять тишу»
Дефлімпійці готуються до наступної Дефлімпіади 2025 року, яка пройте в Токіо. Дмитро говорить, що ніколи не розповідає про плани, аби не зурочити. Головне — працювати щодня, навіть у таких складних умовах.
«Ми хочемо знову гучно заявити про Україну на світовій арені. Але про стратегії мовчимо — вони мають бути “в голові, а не на язиці”. Наша мета — гідно виступити й показати, що ми й надалі серед лідерів», — з посмішкою додає він.
«Найбільша мрія — повернутися в рідне місто з басейном»
Найбільше бажання тренера – аби у Чернігові запрацював повноцінний басейн, де можна було б готуватися до змагань без постійних переїздів. За його словами, відсутність 25-метрового басейну в обласному центрі — це не лише питання зручності для спортсменів, а й справжній біль для всього міста.
«Це і моя мрія, і хлопців. Наше місто досі лишається єдиним обласним центром в Україні, де не працює 25-метровий басейн. Якби він з’явився, ми могли б тренуватися вдома, без цих щоденних доріг і фінансових витрат», — каже Дмитро.
Тренер наголошує, що басейн життєво необхідний не лише нинішнім спортсменам, а й майбутнім поколінням плавців. Адже у Чернігові чимало талановитих дітей, яких вода могла б «вилікувати» від страхів, комплексів і дати їм чудову можливість росту в спорті.
Також теплий басейн — це ефективна реабілітація для військових, які повертаються з фронту з пораненнями або травмами. Вода розвантажує суглоби, допомагає повернути рухливість м’язам і загалом позитивно впливає на психоемоційний стан.
«Зараз ми бачимо безліч прикладів, коли хлопці після поранень успішно відновлюються саме завдяки плаванню. Вода ніби “змиває” напругу, дозволяє відчути легкість руху, навіть коли суглоби ще не можуть повноцінно працювати на суші», — ділиться Дмитро.
Для Чернігова поява нового басейну стала б символом відродження. Це не лише про повернення команди дефлімпійських та паралімпійських чемпіонів додому, а й створення середовища, де кожен, хто прагне здоров’я та відновлення, зміг би знайти потрібну допомогу.
«Найбільша мрія — повернутися в рідне місто з басейном. Тут, серед знайомих вулиць і дорогих серцю місць, ще легше знаходити натхнення на нові перемоги й допомагати всім, кому вода може подарувати зцілення».
Джерело: 0462.ua
