Юлія Городна: львівська біатлоністка, чернігівська студентка, медалістка Універсіади

Нещодавно в американському Лейк-Плесіді завершилася зимова Універсіада. Для України ці змагання були не тільки черговим шансом нагадати світові про незламність нашої країни, а й історичним поверненням у студентський спорт, адже до того збірна України востаннє була представлена на зимовій Універсіаді ще у 2017-му році. Чернігівські виші на змаганні представляли два спортсмена. Інтерв’ю з одним з них – лижником Олексієм Кириком вже можна знайти на нашому сайті. А розмову зі студенткою Чернігівського інституту інформації, бізнесу і права пропонуємо Вашій увазі сьогодні. Про виступи з сестрою, медаль Універсіади та головну збірну України – воїнів ЗСУ читайте у розмові з Юлією Городною. Спортсменка-львів’янка, але чернігівська студентка -  Розкажіть на кого вчитеся та чому Ви, спортсменка з Львівщини, обрали чернігівський ВНЗ? -  Я навчаюсь на спеціальності  «Менеджмент та публічне адміністрування», на третьому курсі.  Спочатку вчилася у Львівському кооперативному коледжі економіки і права у своєму місті – у Львові. І так сталося, що коли потрібно було вибирати інститут, я як раз знаходилась у Чернігові на тренувальному зборі. Тут мені і розказали багато хорошого про Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права, тому мій вибір на цьому виші і зупинився. Чому обрала таку спеціальність? Бо я з самого початку вибирала коледж і інститут, які не пов’язані зі спортом: було бажання навчатися чомусь іншому. -  Наскільки я розумію, Універсіада – не перше Ваше міжнародне змагання. Розкажіть про свій змагальний досвід. -  Так, я вже 5 років виступаю на юніорських кубках IBU, але вперше приїхала на Універсіаду. Можу сказати, що Універсіада дала мені серйозний поштовх: під час змагань були такі моменти, які дадуть мені більше впевненості у подальших стартах. -  Як раз ця Універсіада – перша з 2017-го року, в якій брала участь збірна України (на Універсіаду-2019 українці не поїхали через те, що вона проходила у Росії, а Універсіаду-2021 скасували через коронавірус, — прим.). Тобто ціле покоління студентів не мало змоги виступати на цьому турнірі. Чи важливо Вам було показати гарний результат у Лейк-Плесіді? -  Звісно, важливо виступати на всіх стартах добре і показувати хороший результат. Я дуже рада, що нам вдалось принести медаль для нашої країни! -  Як раз про медаль. Перед естафетою (Юлія, разом зі Степаном Кінашем, завоювали «бронзу» в одиночній змішаній естафеті, ця медаль стала першою для України на Універсіаді-2023, — прим.) портал biathlon.com.ua повідомляв, що участь у ній візьмете не Ви, а Олена Городна (Олена – студентка Львівського державного університету фізичної культури, — прим.). Як сталося, що, у підсумку, на старт вийшли саме Ви та якою стала для Вас ця гонка (що залишилося у пам'яті, які емоції)? -  Після індивідуальної гонки тренери прийняли рішення, що я стартуватиму естафету. Тож для мене теж було неочікувано, коли я побачила стартові протоколи, в яких була заявлена не я, а моя сестра. Тренери сказала, що люді просто помилились і переплутали нас, але помилку швидко виправили, тож на старт вийшла я.  В мене лише хороші емоції від цієї гонки.  Так, є моменти де, як я думаю, могла б спрацювати краще на вогневому рубежі, але так як це перша медаль – дуже задоволена. -  Розкажіть, як це взагалі – виступати на змаганнях разом з сестрою? Та як так вийшло, що обидві сестри – біатлоністки? -  У 9 років не могла вибрати, чим хочу займатись. Тато запропонував біатлон: так я тут опинилася, та так й залишилась. Сестрі через декілька років теж стало цікаво і вона теж вирішила займатись біатлоном. Останнім часом на всі змагання їздимо з Оленою разом, тож вже звикли. -  Ще щонайменше двічі (під час гонки переслідування та забігу на 12,5 кілометрів, — прим.) Ви претендували на медалі Універсіади, але обидва рази заважала остання стрільба. Що ставалося, з чим пов'язані помилки? -  Гадаю, справа у психології: я не впоралась з емоціями. Коли ти приходиш до вогневого рубежу і розумієш, що ти зараз стоїш на 3 установці (тобто посідаєш поточне третє місце, — прим.), з’являються думки: «Від одного твого пострілу залежить: будеш ти з медаллю, чи ні». Це дуже сильно впливає: ти бачиш і чуєш, що позаду суперниці, бачиш поруч з собою лідерок, тому хочеш зробити «нуль» (закрити всі мішені на стрільбі, — прим.)  швидко і піти з вогневого рубежу. Але не завжди виходить так, як хотілося б. Світ підтримає Україну, а МОК хоче повернути росіян -  Розкажіть про атмосферу Універсіади. Як на Вас реагували звичайні американці, коли бачили людину у формі збірної? -  Всі спортсмени, які були на Універсіаді, були дуже привітні. Не можу сказати, що я з кимось дуже тісно спілкувалася, але не було такого,  щоб хтось не так подивився, чи, скажімо, щось грубо відповів. Навпаки, всі вітались і усміхались один одному.  Відкриття змагань відбувалася на льодовій арені і на трибунах було багато людей: вболівальників. Коли вийшла збірна України, всі піднялись і це дуже вразило та запам’яталось для всієї нашої команди!  Також багато було моментів у супермаркетах  або аеропортах: люді бачили нас, у формі збірної України, підходили, цікавились ситуацією, яка в нас відбувається. В такі моменти ми розуміємо, що світ знає правду, знає що відбувається. Світ нас підтримає. -  Зараз спортивний світ розділився. Наприклад, жіночий розряд першого тенісного «Гранд Слему» цього року – «Australian Open» виграла білоруска Арина Сабалєнка, а дівчачій фінал взагалі був суто російським: Корнєєва-Андрєєва. Паралельно обговорюється повернення російських й білоруських спортсменів на Олімпіаду-2024. Як Ви гадаєте, чому спортивна спільнота толерує представників країн, які напали на Україну? Та чи вдасться «протягнути» росіян та білорусів на Олімпіаду? -  Я категорично проти повернення російських та білоруських спортсменів до змагань.  Можливо, спортивна спільнота просто не розуміє всієї ситуації, що відбувається:  вони можуть казати, мовляв, «спорт поза політикою». Але, на мою думку, країну-агресора потрібно відокремити від всього світу. Тому сподіваюся, у Міжнародному олімпійському комітеті це зрозуміють й не допустять російських та білоруських спортсменів до змагань. Щодо цієї популярної тези: «спорт поза політикою»… Я натрапляла на пости відомої російської лижниці, медалістки Олімпіади. Буквально кожен її допис складається з того, що вона пишається своєю країною та розповідає про неї лише найкраще. Тому я не розумію: чому спортивна спільнота закриває очі на те, що російські та білоруські спортсмени, так звані лідери суспільної думки,  підтримують те, що в нашій країні гинуть люди. Руйнування Чернігова та надія на ЗСУ -  Так як Ви не живете у Чернігові постійно, цікавий Ваш погляд з боку: наскільки наше місто змінилося після російської облоги у лютому-квітні 2022-го року? -  Я була в Чернігові у травні: те що ми бачили – це дуже страшно. Розбиті будинки, згоріла техніка на дорогах… До широкомасштабної війни це було красиве місто, одне з найкрасивіших міст, в яких я бувала.  Але після того як під Черніговом побував «руський мир», все змінилося: під ногами в нас було те, що раніше було стінами будинків, вікнами… Важко було повірити своїм очам. Я думала, у XXI столітті таке вже неможливо. -  Гадаю, Ви неодноразово змагалися на чернігівській лижній базі. Вона знаходилася на Бобровиці – одному з найбільш постраждалих районів Чернігова. Чи бачили її сучасний стан? Та чи вірити у перспективу побудови на місці лижної бази у Чернігові траси рівня Кубку IBU (про це зараз говорять у федерації біатлону України)? -  Базу я теж бачила ще у травні минулого року: вона дуже сильно постраждала.  Потрібно багато коштів та роботи щоб все відбудувати (як заявив президент федерації біатлону, треба назбирати біля 200 мільйонів гривень, – прим.). Гадаю, якщо у федерації сказали, що зможуть зробити, значить так все і вийде. -  Які у Вас найближчі плани? -  Сесію в інституті вже закрито: так як в мене не було можливості приїхати в Україну, здавала її дистанційно. А щодо змагань: за кілька днів будемо від’їжджати до Естонії на юніорський Кубок IBU. -  Думаю, навіть Ви, членкиня збірної України, погодитеся, що головна збірна країни зараз – це ЗСУ, а головна перемога на яку ми всі чекаємо – перемога над російсько-білоруським загарбником. Тож щоб Ви побажали нашим захисникам? -  Хочу подякувати нашим рідним ЗСУ за те, що вони нас захищають: за кожен ранок, який ми маємо можливість зустрічати, прокидаючись у своїх ліжках. За те, що ми можемо працювати, змагатися та навчатися. Українська армія це сила і гордість нашої Батьківщини! Джерело: 0462.ua