Понеділок. Десята ранку. На Стрижні біля ресторану «Колиба» спостерігаємо якийсь двіж. Під’їжджають машини та підходять люди – чоловіки різного віку. Прямо на льоду розкладають стільці, перевдягаються, взувають ковзани. Хтось бере у руки клюшку, а дехто – широку лопату для розчистки льоду. Хтось ставить маленькі ворота. І вже за декілька хвилин починається справжній хокей. Грають дві п’ятірки. Зазвичай зміна (гра) триває три хвилини або до першої забитої шайби. Хто відіграв дві-три зміни – відпочиває. Користуючись моментом, підходимо познайомитися та поспілкуватися. Зміна перша. Ігор Дятлов — Пане Ігоре, поясніть, будь ласка, що тут відбувається? — Граємо в хокей, це так звана ультразимова класика. До початку повномасштабної війни щосуботи їздили грати до Броварів, на льодову арену в «Терміналі». Відпочивали тільки в липні. Коли там тренувалися, до нас підключалися чоловіки з Броварів, Києва. — Ого, так це справжній клуб за інтересами! Бачу, тут зібралося десь 20 чи навіть трохи більше гравців. Як будете грати? — Зараз розділимося на команди по 5 учасників. Як у справжньому хокеї. — А що треба для того, аби долучитися? — В першу чергу, клюшка та ковзани. Екіпірування коштує десь 1500-2000 тис. доларів. Це форма, шлем, ковзани, рукавички, наколінники, налокітники, а найдорожчі, напевно, ковзани. Майже у всіх вони професійні. Така клюшка, як у мене, коштує десь 180 у.о. «Ковзани та клюшку тримаю під подушкою». Ми раді бачити усіх, адже хокей – командна гра. — Виходить недешево, якщо щиро! А розкажіть трохи про себе. З чого особисто у вас все починалося? — Я народився на Уралі, грав професійно в Україні. Потім одружився, дружина – з Чернігова. Ми тут уже багато років. Побачив хлопців, які грали, запитав: «Можна до вас?» Спочатку вони дещо скептично поставилися, потім побачили мій рівень. — А розминка перед грою буде? — «Олені біжать без розминки». Для нас зараз це фітнес. Коли був майданчик у школі №19, там проходили змагання. Коробку ми відновили, все зробили. Але зараз нема можливості там тренуватися. — Я оце придивляюся до гравців і бачу, що на льоду переважно чоловіки віком 40+ і 50+. Чомусь молоді не бачу. Як вважаєте, чому? — «Яке харчування – таке й катання» — для того, щоб виростити хокеїста, як і футболіста, як і спортсмена в будь-якому іншому виді, потрібні умови: майданчик, на якому можна регулярно тренуватися. Щоб були змагання. Плюс тренери. До слова, у нас все це є в Чернігові. Нема тільки майданчика. — Навіть тренери є? — Так, є спортсмени, які уже закінчили кар’єру, є тренерами професійних клубів. Готові повернутися, адже родом з Чернігова, а зараз працюють у інших містах. Зміна друга. Ігор, 58 років — Головна наша проблема – відсутність нормального майданчика в Чернігові, — долучається до розмови ще один спортсмен, якого звати також Ігор. – У нас мав з’явитися льодовий палац. І стартувати його будівництво мало в березні-квітні 2022. Але війна сплутала всі карти. Вбили у нас стадіон Гагаріна, вбили льодову арену, яку мали здати в жовтні-листопаді цього року. — Так, будемо чекати перемоги. Пане Ігоре, а ви особисто давно граєте? — Гадаю, що років 30-40. — Перепрошую, а скільки вам років? – дивуюся я, адже пан Ігор виглядає чудово – він стрункий і без «пивного черевця». — 58. — Ви мене вразили! Я думала, ви приблизно мого віку, а мені 40+. В чому ж секрет? — Гадаю, це все завдяки хокею. Ми колись і до Гомеля їздили на тренування, адже там був льодовий палац. І арена дуже гарна. — Як часто тренуєтеся? — Як є лід, так і збираємося. Якщо за два дні розтанув – чекаємо. Був мороз – збираємося. І ганяємо, доки не попадаємо. — А ваше захоплення з чого почалося? — Колись у нас в Чернігові була спортивна секція. Тренувалися на стадіоні Гагаріна, там заливали майданчик. А в часи «махновщини», тобто в 90-х, його розібрали. На жаль. — У мене є ще одне особисте запитання. Сьогодні понеділок, ранок, початок робочого тижня. І ви тут. Цікаво, чим займаєтеся, хто за професією? — Хтось одразу після гри поїде на роботу, — на моє дещо провокативне запитання відповідає вже перший Ігор, оскільки другий побіг кататися. — У декого керівництво лояльно ставиться. Взагалі, коли є погода, намагаємося тренуватися майже щодня. Буває так: вже наївся, досить, завтра вирішив відпочивати. А приходить ранок, ти бачиш оголошення у групі у вайбері «Чернігів. Хокей», що збирається компанія, і також їдеш. А потім ввечері знову валяєшся дохлий, ледь дихаєш. О, мене кличуть. А ви поки що з нашим адміністратором поспілкуйтеся. Зміна третя. Ярослав, адміністратор — Саме від вас, Ярославе, ми дізналися, що в понеділок уранці гра буде біля «Колиби». І колеги називають вас адміністратором. Тож можете пояснити, хто всі ці люди? — Люди абсолютно з різних сфер: підприємці, службовці, наймані робітники, колишні спортсмени, фізкультурники, а особисто я – юрист. Поки є перерви між зустрічами з клієнтами та судами, користуюся можливістю пограти. — Хтось мені вже сказав, що найстаршому чоловікові, якого ми тут побачимо, 63 роки. А наймолодшому? — Гадаю, близько 20. Мені 26. Я захопився хокеєм, коли в нашому місті проводили турнір «Золота шайба». Тоді були змагання між класами, школами, і я брав у них участь. А на ковзани мене почав ставити батько. Ми тоді зібрали команду в школі №9. І з часом почали досягати непоганих результатів. Оце, до слова, мій одноліток, він грав за команду школи №3. — Ярославе, людина прочитає цей матеріал і захоче до вас приєднатися. Як це зробити? — Перш за все, звісно, треба мати бажання. Ну, а тоді шукати гроші, аби купити клюшку, ковзани та хоча би мінімальний захист (наколінники, налокітники, шлем). — А взяти в оренду цю амуніцію можна? — В Чернігові нема такої можливості. Проблема не тільки з формою. Головне — майданчики. Як бачите, ми самі розчищаємо, самі облаштовуємо. Оцей плануємо залити ввечері, щоб був у гарному стані. Була в нас домовленість з управлінням освіти та школою №19, у них там є майданчик-коробка, яку ми поновили, заливали та грали до початку вторгнення. Хотіли би продовжувати, але зараз важко з ресурсами. Потрібні світло, вода. Тому цього року не заливаємо. Напевно, не на часі. — Сьогодні можете ганяти шайбу тільки на водоймах? — Так, до слова, вдячні «Колибі», що дозволили залишати тут весь інвентар. Так набагато зручніше. — Ви теж щодня граєте, як оті старші чоловіки? — Я – ні. Напевно, кожен сам оцінює свій стан і можливості. Зміна четверта. Ігор зі школи №20 — Пане Ігоре, у вас гарна яскрава форма – чорний, червоний і зелений кольори – де купили? І чи давно граєте? — Грав у 1994, коли навчався в школі №20. Тоді і бігав за школу, і в лижних гонках брав участь. Там у нас на подвір’ї завжди майданчик заливали. На той момент ще багато де заливали. Потім була перерва, і оце знову повернувся. Форму придбав у Києві. У нас її важко знайти. — Як сказав один з Ігорів – «яка харчування – таке й катання». Мені ще цікаво, скільки у вас тут триває гра? — Зазвичай години півтори. Потім хтось їде на роботу, хтось — у справах. Я не поспішаю, тому що вже на пенсії. — А скільки ж вам років? Ви теж доволі молодо виглядаєте! — 46 років. Ви запитували щодо професій, але ми одне одного про це не питаємо. — Часто тренуєтеся? — Намагаюся не пропускати. По-перше, це для здоров’я корисно, по-друге, рух важливий у будь-якому віці. — І погода не заважає – те, що зараз мете, доволі відчутний мороз – десь мінус 10? — Ні, не заважає. Ти ж рухаєшся, я от трохи пограв і вже спітнів. — Як вважаєте, чому молодих людей, підлітків зараз мало у хокей грає? — Напевно, комп’ютери заважають, гаджети різні. Ми то виросли без них, і нам це цікаво. Зміна п’ята. Ветерани — Можна з вами познайомитися? Ви, напевно, тут один із найстарших спортсменів. Скільки вам років? — Я Сергій. За місяць мені буде 63. — Це вражаюче! Ви приклад для багатьох! Цікаво, з чого усе починалося? — На ковзани став у 1966 році. Мені було 6 років, але це не тут, не в Чернігові. Тут я навчався у льотному училищі, закінчив його. Помандрував світом і повернувся до Чернігова. Це було в 2013 році. Граю з хлопцями вже 10 років. Як у 1977-му закінчив школу, мусив закінчити і з хокеєм. Не вдягав ковзани 20 років. А зараз із задоволенням граю. — Цікаво, що вам це дає? — Це любов. Коли до льотного училища вступив, нам заборонили в хокей грати – пілотам не можна, бо високий ризик травмування. Цього мені найбільше шкода було. — Це дуже круто! Цього ранку я з подивом відкрила для себе, що на льодовому майданчику у віковій категорії 60+ був не лише пан Сергій. Під час коротенького перепочинку поспілкувалася ще й з Анатолієм Легедою, якому 61. У минулому він – спортсмен-легкоатлет. Я погуглила,пан Анатолій є у Вікіпедії! Він – бронзовий призер чемпіонату Європи серед юніорів, рекордсмен СРСР, учасник Ігор доброї волі та Всесвітньої універсіади в Кобі. Майстер спорту СРСР. Розповів мені, що у хокей грає років 5. Щиро кажучи, я у захваті й отримала величезний заряд бадьорості та натхнення від спілкування! Знову й знову переконуюся, що ніколи не буває запізно починати щось нове, чогось навчатися, захоплюватися. Це запорука активного довголіття. Тож беріть приклад і приєднуйтеся! Вікторія Сидорова, фото Сергія Тонканова Джерело: 0462.ua
Последние новости
В Московской области дрон попал в квартиру, в Ростовской перебои со светом: Россию ночью...
Ночью 24 октября беспилотники атаковали Россию: под ударом в частности оказались в Московской и Ростовской областях, где известно о разрушениях и пожарах. В одном...
Нацбанк опустил прогноз роста ВВП ниже 2%, учетную ставку сохранил без изменений
Учетная ставка – это ключевой показатель стоимости...
Як відновлюватимуть Чернігів за понад 20 мільярдів гривень
Чернігівська міськрада затвердила план відновлення та розвитку громади, який охоплює 125 проєктів загальною вартістю 20,7 мільярда гривень. Документ передбачає відбудову інфраструктури, зміцнення безпеки, підтримку...
У Німеччині пропонують обмежити в'їзд молодих українських чоловіків до ЄС
Після скасування Україною заборони на виїзд для чоловіків 18–22 років, кількість заявок на захист у Німеччині зросла з 100 до тисячі на тиждень. Це...
Дозвілля без світла: молодь у громаді на Чернігівщині вигадує способи розважитися без гаджетів
Упродовж останніх днів на Чернігівщині виникла складна ситуація з електропостачанням. Зокрема, за словами Володимира Онищука, директора КМЦ «КУБ», уже чотири дні корюківська молодь вигадує,...









