«Прощався з життям. Але ще потрібен цьому світові, країні та своїй родині. Тому й вижив», – історія захисника Чернігова

Старший сержант Володимир з військової частини оперативного командування «Північ» стримував ворожі війська на аеродромі «Півці», потім воював поблизу Олександрівки, далі – Киїнка, розповідає історію захисника ОК «Північ». — Ми сюди (аеродром «Півці») приїхали 24 лютого близько шостої чи сьомої години вечора. Перша ніч була тихою. Чути було тільки нашу артилерію, — згадує військовий. – Наступного дня десь о 10.20 біжить командир танкістів і кричить «До бою!». Ми зайняли свої позиції і чекали на противника. Скоро з лісосмуги з’явилися танки. З правого флангу я бачив чотири, які спалили наші танкісти, гарно відпрацювали…Працювали красиво, з перших пострілів. На полігоні я такого не бачив (посміхається). Таким чином тоді танкісти відбили прорив російського війська, знищивши чимало техніки. Однак потім, згадує Володимир, почався шквал ворожої артилерії — Сильно почали засипати артилерією та мінами. Були АГС, касета «Градів», напевно, ствольна артилерія, міномети. Як дощ, сипало кругом і постійно. Було важко. Ми очікували прорив удруге. Для того, щоб підготуватися до бою, підготувати свої танки, ми почали відкатуватися на більш вигідні позиції. А нас поміняли військові з механізованого батальйону, — розповідає захисник. Аеродром тоді ворог не зайняв. А Володимир з побратимами відійшов на Олександрівку (мікрорайон Чернігова). Тут вони облаштували позиції, розставили танки, зайняли оборону… — В Олександрівці було набагато жорсткіше. Бо вони підійшли занадто близько – на прямий постріл автомата, — розповідає чоловік. — Ми залізли на 131-й ЗІЛ з цистерною палива в кузові, на таку собі порохову бочку. Почали відкатуватися назад. І тут на нас вилітає російська БМП, на всіх порах, з юзом так… І пушку наводить на нас. Ми вчасно входимо в поворот і розрив. Буквально секунди три – і прямо в машину б попали. Значить, не час мені. На скільки я знаю, ту «беху» спалили разом із екіпажем. Тут же 26 лютого Володимир став свідком, як з Олександрівки на них вилетів танк російських танкістів Щоткіна та Кулікова. Останнього засудили до 10 років позбавлення волі. Після виконаних завдань на північній околиці Чернігова, Володимир продовжив тримати оборону міста вже в Киїнці. І був там до кінця, поки ворожі війська не втекли з області. Але й у Киїнці Вова відчув смак пороху. Цей район ворог обстрілював з артилерії, сюди прилітала й російська авіація, яка бомбила житлові будинки мирних людей. — Це було 27 числа. Тоді росіяни засипали нас «Градами». Багато поранених цивільних людей було. Ми бігали рятувати їх. Вивозили поранену дівчинку і й самі потрапили під мінометний обстріл. Слава богу, дівчинка вижила, — згадує сержант. Володимир каже, що з життям прощався, але, видно, він ще потрібен цьому світові, цій країні, своїй родині. Тому й вижив. Джерело: 0462.ua