Оборона Чернігова очима військових: «Ні, ми звичайні люди, які захищають свою батьківщину»

Війна докорінно змінила життя звичайних людей. Той, хто тримав вчора в руках блокнот і ручку, сьогодні тримає автомат, той, хто їхав за кермом улюбленої машини, сьогодні їде за кермом БТРу. Життя змінилося і у Юрія, який з перших дні став на захист своєї землі зі зброєю в руках. До війни Юрій працював у сфері ІТ-технологій. Він розказав нам своє бачення цієї війни. Де вас застала звістка про війну, пригадайте той день? — Спіткала ця звістка мене вдома. Чекав, чесно кажучи, було таке тяжіння не добре, тому не дуже сильно був здивований. Були сумніви, тим більше я з того покоління, що не стикалось з таким до 2014 року, а тут на нас пішли. Якими були ваші відчуття та емоції? Чи була паніка? — Відчуття страху не було. Було відчуття люті. Наші два народи якось спілкувались, це наш сусід. Сусід, який пішов на мене війною. Звичайно, я відчуваю лють і ненависть. Перші дії: стати на захист своєї батьківщини. Це ніби до тебе прийшов сусід з вилами. У нас такого немає, ми не говоримо, що ото твоя частина городу, а то – моя. У кожного є своя земля, і ми її обробляємо, збираємо урожай ділимось якось. Як ви потрапили до армії? — Я декілька разів був на військових зборах тому, коли почалась війна, я відразу пішов до військкомату і в той же день я стояв із зброєю. Чи правда, що на початку війни у військкоматі була дуже велика черга людей, охочих захищати свою країну зі зброєю в руках? — Я трошки був здивований, що нас скільки патріотів. І в мене навіть натхнення з’явилось, що я не один такий, що нас багато побратимів. Розкажіть про оборону Чернігова? Ваші відчуття, переживання, що думали? Як наші захисники відстояли місто? — На той час у місті було багато цивільних. Ми переживали, щоб цивільні не постраждали. Були дуже великі бої і були великі переживання за цивільних особисто в мене. Бо життя — воно безціне. Коли ми стояли в обороні, ми розуміли, що ми стоїм в такій собі облозі. Чернігів — це місто-фортеця. Ми стояли фортецею. По всьому периметру Чернігова були якісь прориви, і ми постійно міняли положення з одної точки на іншу, і там, де могли, відбивали атаку чи залякували. Чи було розуміння і впевненість, що Чернігів вистоїть? — Деякі сумніви були з приводу того, що ми мали звичайну стрілецьку зброю, а у противника була техніка і артилерія. Але коли я дивився на своїх побратимів, я думав, що все класно, ми прорвемось. Сумніви відразу зникали. Чим ви особисто відзначились у тих боях? Чим пишаєтесь? Що запам‘яталося найбільше? — Ми відзначались в групі, тому що один боєць, то не боєць в полі. Десь на обороні, десь на виїзді відзначились. Моментів було дуже багато. Розумієте, мої особисті досягнення не можна порівняти з тим, що ми робили разом. Що для вас особисто ця війна? Чому пішли воювати, яка ваша внутрішня мотивація? — У даному випадку війна така епохальна іде. Ми рухаємся трохи вперед. Це дуже складне питання, тому що воно лежить десь там, в коріннях. Ми рухаємось вільно, в нас, як там кажуть, національно-фашистські ідеї. Ні, ми звичайні люди, які захищають свою батьківщину. Коли я тут прожив скільки то років, і снаряди прилітають в мій дім, то це погано. Зараз багато розмов про ймовірність нового наступу росіян чи білорусів з півночі. Чернігівці хвилюються, чи є нам їх чим і ким зустріти? Чи вдосталь ми їм приготували сюрпризів, чи готові до такого розвитку подій? — З приводу ймовірності, я не знаю. Відбиватись в нас є чим і є ким. Ми відіб’ємо і в другий раз. І наостанок продовжіть фразу: Чернігів — місто герой, тому що… — Чернігів – місто-герой, тому що тут живуть одні із найсміливіших людей. Джерело: 0462.ua