Артист Сергій Лефор одружився на режисерці Анастасії Кузик

Місто сили, місто-герой благословило на спільне життя артиста Сергія Лефора та режисерку Анастасію Кузик. Молодята працюють у Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театрі ім.Т.Г.Шевченка. Зустрічаються вже не один рік, а на весільний рушничок стали 17 серпня. Щиро вітаємо! Анастасія – з театральної родини, в театрі фактично з пелюшок. Школу закінчувала в Славутичі, тому Чернігів знала доволі непогано. Сергій родом з Коломиї, де молоді люди й познайомилися під час спільної роботи в театрі. Коли їх покликали до Чернігова, у трупу, якою керує славнозвісний режисер, народний артист України Андрій Бакіров, майже не вагалися. Як жартує Настя: «Забрала з собою з Коломиї найцінніше». У чернігівському академічному Сергій і Настя вже п’ятий рік. Наша співрозмовниця згадує, як була приємно вражена, що тут так активно розвивається інфраструктура, місто виглядає охайним і доглянутим. А от Сергію було трохи складніше. «Україна хоч і єдина, але маємо різний регіональний менталітет. Деякі речі його дивували, деякі – захоплювали. Щось, може, і розчарувало, — розповідає Анастасія про «адаптаційний період». – Але за останні півроку Чернігів став для нас рідним. Війна багато чого змінила». Весь цей час Настя та Сергій залишалися в Чернігова. Разом з сусідами ховалися в бомбосховищі під час обстрілів, зате з усіма роззнайомилися. Майже одразу почали займатися волонтерською діяльністю, знайшли справжніх друзів. Спочатку Сергій возив воїнам їжу, потім – одяг і амуніцію, тепер разом з іншими волонтерами купує та передає на Схід автівки. Анастасія займалася ліками. Нині розуміється на цій справі майже як фармацевт з дипломом. Чи змінилося щось у взаєминах пари під впливом сумних і навіть трагічних обставин? «У нас з’явилася нова тема для жартів. Ми ж давно знайомі, тож на питання: де ви були 8 років? — можемо багато чого розказати. Так, ми підтримували одне одного, але куди ж без гумору? Для мене не було нічого в новинку. Я знала, що він такий. І ми одне одного не підвели в плані підтримки, довіри, — розповідає молода дружина. – Спосіб життя мали далеко не богемний. А тепер все змінилася кардинально. Сергій служить. Треба звикати. З іншого боку: який у нас вибір? Це найкраще, чим він може займатися за таких обставин. А я – допомагаю». Цікавлюся також, чи не пришвидшила війна весілля? Може, пропозиція руки та серця пролунала у бомбосховищі? Настя відповідає, що цю пропозицію отримала давним-давно. Але весілля все відкладалося. Перед новим роком пара вирішила, що, мабуть, уже час. І війна насправді вплинула на це рішення. «Ми не були впевнені, виживемо чи ні, — зізнається Настя. – Тому в ці найскладніші моменти хотіли одружитися. Навіть шукали можливості, але засоромилися самих себе: нібито своїм одруженням відволікаємо людей від важливих справ. Знову відклали. Ну, може, після війни. На початку літа домовилися: одружуємося!» Розписалися в РАГСі в звичайний будній день. Потім зібрали друзів — невеличке коло, «бо усіх, на жаль, не запросиш». У цей святковий день вдягнули яскраві вишиванки, які створила бабуся Сергія. Чоловіча сорочка відносно нова. А от жіноча, в якій була Настя, — вже сімейна реліквія. Її баба Катя вишивала для себе, потім носила мама Сергія. Обидві сорочки створені у гуцульських традиціях. Це той регіон, звідки родом Сергій. Звісно, в цей день на адресу молодят прозвучало багато настанов і щирих побажань. А головне спільне для всіх – перемога та щасливе життя у мирній вільній незалежній Україні! Вікторія Сидорова, фото надані Анастасією Кузик Джерело: 0462.ua