Отець Сергій: «Дасть Бог скоро ми повністю виженемо ворога з нашої землі!»

У воєнний час без допомоги дуже складно. Як пересічні українці, так і наші бійці потребують підтримки. У період воєнних дій особливо важлива і духовна її складова. У Ніжині різні релігійні конфесії займаються волонтерством та допомагають, за потреби, хто чим може. MYNIZHYN.com зустрівся із настоятелем Всіхсвятської церкви, отцем Сергієм, аби поговорити про життя, про війну, про волонтерство у воєнний час. «Ніжин дуже швидко самоорганізувався, в місті дуже потужний волонтерський рух, так що ми молодці»! — У Ніжині говорять, що отець Сергій займається волонтерством, допомагає людям. Чим саме і кому ви надаєте допомогу? — Основну допомогу ми надаємо військовим. Доправляємо на війну відповідну амуніцію, переправляємо автомобілі, продукти харчування, тощо. Особливої уваги потребують новостворені батальйони, до того моменту , поки там не налагодиться постачання. З перших днів повномасштабного вторгнення надавали приміщення церковного підвалу під укриття для цивільних під час обстрілів, вивозили у безпечні місця цивільне населення, організовували харчування для тероборони разом з іншими волонтерськими організаціями. Як завжди Ніжин дуже швидко самоорганізувався, в місті дуже потужний волонтерський рух, так що ми молодці! Хочу зазначити, що неодноразово до нас приєднувалися громадські організації, котрі допомагали ніжинцям продуктами харчування та засобами особистої гігієни. Після того, як росіяни полишили нашу область, ці організації припинили допомогу у Ніжині і переїхали ближче до зони бойових дій. Дуже сильно запам'яталося, як ми спільно з нашими волонтерами забрали хлопчика дев'яти років зі Сходу. Рідні його проживали у Вертіївці, він же «застряг» у бабусі в Костянтинівці. На той час транспортного сполучення вже не було. Місто Костянтинівка постійно обстрілювали, ми встигли дитину вчасно забрати і переправити на Ніжинщину, за що подяку складаємо Богу! По дорозі нашим ніжинським волонтерам потрібно було заїхати до військових, дитина була переляканою, боялася їх. Але потім хлопчик з ними познайомився ближче і вже не боявся! (Посміхається – авт.) «Важко дивитися, коли дитина, вчепившись в материнське плече, надіється, що мама захистить від жахіття, від розрухи і війни» — А що найважче у воєнний час для вас, для церкви? — Найважче для нас і для церкви — переживати втрату наших воїнів та мирних громадян, бачити кадри евакуації цивільних, коли дитина вчепившись в материнське плече, надіється, що мама захистить від жахіття, від розрухи і війни. Важко на війні бачити вбитих людей. Важко ховати воїнів та знаходити потрібні слова рідним та близьким загиблих…Але мусимо це пережити. Потрібно кріпитися. — Чому ця війна почалася? З духовної точки зору побутує думка, що це за гріхи. Як Ви це прокоментуєте? — Війна почалася через гординю нашого сусіда. А від гордині походять всі інші пороки. Але ж у Святому Письмі написано: Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать! Денниця загордився і став противитися Богу. Через те не встояв у світлі і був скинутий з небес на землю. Так само і наш ворог не встоїть перед нами, бо Божа благодать його поруйнує. Правда на нашому боці. Нам же в майбутньому не потрібно проводити занадто безпечне життя. Надіятися потрібно на власні сили. — Як змінилися потреби бійців на передовій на початку війни і зараз? Що бійці просять у волонтерів сьогодні, в чому є дефіцит? — В основному бійці всім забезпечені , але не можуть собі відмовити в смакуванні домашньою їжею. Дякують нам, що про них пам'ятаємо. У них наче крила виростають. Єдине що просять — побільше сучасної зброї, аби якомога швидше погнати ворога з нашої землі! «Буде мир, не будуть руйнуватися міста та гинути люди. Все решта додасться» — А чого потребують миряни на сьогоднішній день, з чим до вас звертаються? — В першу чергу просять молитися за мир. Буде мир, не будуть руйнуватися міста, гинути люди. Все решта додасться. Люди приходять до храму молитися, з надією на краще! — Ви згодні з виразом, що війна проявляє в людині всі якості? — Так. В екстремальних умовах проявляється внутрішнє єство кожної людини. Зразу видно хто є хто. Це відбувається тому, що людині під час екстремальних ситуацій не вистачає часу, за допомогою лукавства, приховати своє внутрішнє єство. Прикладів таких на війні пре достатньо, як хороших, так і поганих. Не будемо про них говорити. Бог всім суддя. І совість, якщо вона залишається у людини! — Чи змінила війна Вас, що б ви сказали? — Важко сказати. Хіба що досвіду додалося та сивини. Та і здоров'я вже не те. Дев'ятий рік війни. Старіємо. Але старіємо тілом, а душею не змінюємося. Завжди юні. — Коли і як може закінчитися ця війна, на вашу думку? — Війна беззаперечно завершиться нашою Перемогою, але вона буде для нас важкою. Треба готуватися до зими. Дасть Бог, в наступному році повністю виженемо ворога з нашої землі. Врешті решт все в руках Божих. На нього і надіємось. — Скільки вже вам доводилось похоронити наших земляків з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України? — Майже всіх загиблих ми з отцями нашої церкви відспівували. Бували випадки, коли відспівували у Києві, на Дніпропетровщині в інших регіонах. Все це важко. Але були і приємні моменти: хрестили дітей воїнів в Азовському морі, воїнів перед боєм, вінчали пари. Ось і зараз, як Бог дасть, готуємося в зоні бойових дій провести обряд вінчання. А там, дивись, після війни з'явиться дитя з маленьким чубчиком… І все буде добре. Джерело: 0462.ua