Ягідне, три місяці після звільнення

Село Ягідне – це невеличкий сателіт Чернігова. Станом на початок 2022 року там мешкало 400 людей, більшість працювала в обласному центрі. Село доволі нове, засноване у 1953 році. У 1969-му тут збудували традиційний радянський будинок культури, у 1995-му – школу. Домінують двоповерхові будинки на кілька квартир з рядами стаєнь навпроти. Люди тримають переважно курей та свиней. Невеличкі земельні ділянки потопають у поліському морі сосен, пише Uchoose.info. Село розташоване на стратегічній транспортній розв’язці, тому стало жертвою жорстокої окупації росіян. За свідченням місцевих, рашисти відразу розстріляли кількох чоловіків, які здалися їм підозрілими або сказали криве слово. Далі ягідчан поставили перед вибором – піти на колаборацію з окупантом або піти у підвал школи. Абсолютна більшість з тих, хто не втік (350 людей) опинилася у підвалі. Серед них були і ті, котрі евакуювалися з Чернігова до родичів у село, бо думали, що там безпечніше. У підвал потрапляли усі без розбору від півторамісячної дитини до літніх людей з букетом хвороб. Було холодно, підвал неймовірно тісний для такої кількості людей, бракувало кисню, людей не пускали у туалет, давали абсолютний мізер їжі. Довкола школи росіяни облаштували позиції, таким чином люди у підвалі стали живим щитом, що вберігав від артилерійського удару. Протягом місяця десятеро людей померло від нелюдських умов у підвалі, їхні тіла забирали не відразу, спочатку не дозволяли навіть ховати, а просто складали у шкільну котельню. У селі росіяни тримали багато техніки, ховаючи її за хатами. У будинку культури, імовірно, у них був штаб з невеликим запасом БК (боєкомплектів). Рашисти традиційно вломилися у всі квартири, вкрали побутову техніку, автомобілі, ношену білизну. Вирізали і з’їли багато свиней та курей, а трьох корів просто вбили для розваги. Село вдалося звільнити внаслідок серйозної артилерійської дуелі. Це призвело до великих руйнувань. Будинок культури цілком зруйнований. Після звільнення ягідчани з підвалу виїхали на реабілітацію, але уже поступово починають повертатися. Через три місяці після жахіть навіть літня зелень не може приховати усі рани та сліди війни. За будинком культури валяється те, що лишилося від вантажівки з БК, у траві купи корпусів від мін та гора спалених автоматних гільз. На сільських вулицях стирчать залишки градів. На подвір’ях акуратно складено десятки зелених дерев’яних ящиків від російських снарядів. Один хазяйновитий господар збив з них сарай. Серед російського контингенту були також тувинці, тому на стінах деяких господарств можна знайти написи їхньою мовою: «шу-де» (гайда!) та «чурт ап турар» ([моя] земля завойовує). Довкола школи обсипаються покинуті російські бліндажі, біля ями, в якій був вкопаний танк, смердить рештками росіян, «що проявили добру волю» і почали розкладатися. Вікна школи забиті класними дошками. На одній акуратно виведено крейдою «23 лютого. Класна робота». Найжахливіше враження справляє підвал школи. Я потрапив туди разом із десятьма волонтерами, і нам там було тісно. Важко навіть уявити, як там могло поміститися і прожити місяць 350 людей. На стінах зворушливі дитячі малюнки, у дверних отворах кожного приміщення написано кількість людей, які там перебували. В одному приміщенні на дверях вели календар окупації, з радісною констатацією «31 березня – наші прийшли» (остаточно село звільнили 3 квітня). По лівий бік від календаря – імена тих, кого росіяни вбили в Ягідному, по правий бік – тих, хто помер від нелюдських умов у підвалі. У Ягідному сьогодні працюють різні волонтери. Наймасштабнішу діяльність розгорнув Добробат. Діяльність цього волонтерського руху почалася з розбору завалів у Київській області, але поступово їм вдалося налагодити також відбудову. Доробатівці працюють на Київщині, Сумщині, Харківщині та Чернігівщині. У Ягідному ця волонтерська організація діє понад місяць. У планах замінити покрівлю на 21 будинку. На багатьох дахах уже встановлені нові конструкції під металопрофіль. Також планують замінити розбиті вікна та виламані двері, а це понад 90% будинків. Одні волонтери приїжджають на кілька днів, інші працюють тут тижнями, в середньому біля 25 людей. Контингент добробатівців абсолютно різний – від професійних будівельників, які зараз спокійно змогли б собі знайти оплачувану роботу, до представників креативного класу, що саме у Ягідному навчилися тримати молоток у руці. Також тут працює майже вся Україна: мешканці Києва, Шостки, Львівщини, Кривого Рогу, Маріуполя… Добробатівці ходять у брендованих жилетках і кепках. Деякі місцеві не можуть повірити, що вони працюють безкоштовно, тому селом ширяться чутки, що волонтери отримують непогані гроші. Саме з Ягідного також розпочалася програма мобільних госпіталів Міністерства охорони здоров’я. У село на кілька днів заїхала вантажівка з лабораторією та психологами, щоб надати допомогу місцевим. Через страшну історію з підвалом Ягідне не обділене увагою, однак подібних сіл дуже багато. Поруйнованих дахів, розвалених стін, виламаних дверей і скалічених психік у стократ більше, ніж волонтерів. І найгірше те, що війна триває. Кількість руйнувань і скалічених доль невпинно зростає. Джерело: 0462.ua