«У наше село сунуло 200 одиниць ворожої техніки!»: мужній пенсіонер на Чернігівщині дав бій окупантам

Такого героїзму та мужності пенсіонер Сергій Лесун із села Рудка на Чернігівщині сам від себе не очікував. 27 лютого його населений пункт атакували рашисти, й чоловік без жодних вагань вирішив боронити його до останнього. Разом з односельцями блокував дорогу ворожій техніці, де й отримав кульове поранення лівої лопатки та множинні осколкові поранення ніг, повідомляють «ФАКТИ». Оскільки населений пункт місяць знаходився в окупації, до пенсіонера під обстрілами приходив сусід-ветеринар, якому телефоном хірург з Чернігова розповідав, що потрібно робити. Саме ці люди й зберегли пану Сергію кінцівки, адже без їхньої допомоги все могло закінчитись ампутацією… — Батько все життя пропрацював машиністом на місцевому підприємстві, ось нещодавно вийшов на пенсію, — розповіла донька потерпілого Катерина Лесун. — 27 лютого у Рудку, яка неподалік Чернігова, почали рухатись велика колона танків рф. Мова йшла про понад 200 одиниць техніки! Попри це, тато з товаришами вирішили їх зупинити та не пустити в село. Вони почали пиляти дерева та ними блокувати в'їзд, тато до того ж давав бій завдяки запалювальним сумішам. Коли ж вороги наблизились, він прикрився листям, але поруч був товариш, який через нерви зробив зайвий крок, і їх помітили орки. Зі своїх БТР рашисти почали масований обстріл з різного виду зброї. Одна куля влучила татові у плечовий відділ, а ноги поранило осколками після пострілу з гранатомета. Попри це, він з останніх сил тікав. Врятувало те, що сховався за горбом. Після того він добіг весь закривавлений додому. Чесно кажучи, ми вже боялись, що взагалі його не побачимо, адже там стріляли довго. — Чи звертались ви за медичною допомогою? — Так, ми відразу зателефонували до швидкої допомоги, проте нам відповіли, що не можуть приїхати, бо мости підірвані, треба добиратись через села, які обстрілюють. Думали вже й самі везти тата до Чернігова, проте зрозуміли, що просто загинемо всі. Тому перші дні обробляли рани самостійно, але не знали, що ще й всередині куля застрягла. Допомагали нам всім селом, бо ліків було мало. Поки був Інтернет, написали пост у фейсбуці, і люди принесли бинти та антибіотики. Одного вечора дивимось, а нога червона, спухла. З неї виділявся гній! Ми не могли зрозуміти, що відбувається. На 103 вже не могли навіть додзвонитись… — Як ви лікували вдома тата? — Ой, про це можна знімати кіно. В одній із груп у телеграмі лікарі надавали онлайн-консультації, і там я знайшла номер хірурга з Чернігова Олександра Риженка. Він радив терміново їхати у лікарню, мовляв, самі тата не врятуємо. Але в той момент ми згадали, що неподалік нас мешкає ветеринар Микола Тарасенко. Це надзвичайно добра та щира людина. Пішла я до нього у сльозах, він відразу прибіг. Хірург по телефону радив, як саме обробляти рани, а Микола все робив. Ще й світла не було, тому всі маніпуляції — під ліхтариком. І навіть коли окупанти їздили по вулиці та ходили по домівках, Микола кожного дня протягом місяця ходив до нас, як на роботу, і рятував тата. Різав та зашивав інструментами для худоби. Якби не він, ми тата вже б не бачили. Скільки житимемо — нашій вдячності не буде меж… — Оскільки ви цілий місяць були в окупації та рашисти вільно ходили селом, чи не чіплялись вони до вашого батька? Адже, наскільки мені відомо, до чоловіків було вкрай агресивне ставлення. — Рашисти заходили до хат і з автоматами у руках просили молоко, картоплю, сало та хліб. Останній ми не давали, бо й самі його не бачили давно. А іншим мусили ділитись. Слава Богу, що тата ніхто не чіпав, а ось у сусідніх селах дійсно було пекло. Раді, що все це закінчилось благополучно. Батько вже рветься працювати, він у нас ще той трудоголік. Навіть з пораненнями перші дні хотів щось робити, бо розумів, що господарство у нас велике. За словами хірурга Олександра Риженка, пенсіонер дійсно народився у сорочці. — Моя спеціалізація — дитяча хірургія, по ній захищав і свою кандидатську дисертацію. То ж, як бачите, чоловіка рятували дитячий хірург та ветеринар, — усміхається лікар. — Під час війни допомога була потрібна не лише дітям, а й дорослим. Через окупацію логістика була відсутня, тому доводилось піклуватись про пацієнтів онлайн або по телефону. Кожному пацієнту намагався приділити увагу. Рідні Сергія зателефонували до мене увечері та пояснили ситуацію. Я погодився допомогти дистанційно, не бачивши поранення навіть на фото. Потерпілому справді пощастило! Адже велика за розмірами куля застрягла у лівій лопатці у м'яких тканинах і далі у грудну клітину не потрапила. Уламкові поранення гомілок ускладнились інфекцією, почала розвиватись анаеробна інфекція, так звана газова гангрена. Якщо не лікувати, може закінчитись ампутацією та навіть летальністю… Телефоном я розповідав, що робити, а місцевий ветеринар, не дивлячись, що зовсім поруч знаходились орки, проводив хірургічну обробку ран антисептиками, дренування і санацію! Заслуга цієї людини, що він сумлінно ставився до своїх обов’язків. Завдяки йому рана загоїлась і вдалось врятувати кінцівки. Пан Сергій ходить своїми ногами. Після деокупації свого села він приїхав до мене у клініку, і я був безмежно радий його бачити. Після обстеження ми видалили кулю з ділянки лівої лопатки. Хірургічне втручання пройшло успішно, вже під час нього пацієнт і зізнався, як саме отримав поранення. З якої саме зброї стріляли у чоловіка, складно сказати. Куля калібру 7.62, близько 4 сантиметри у довжину. Причому наконечник у неї якийсь особливий, можливо, вона зі зміщеним центром тяжіння. *  *  * Приєднуйтесь у Viber та Telegram до спільноти "Чернігівський Фонтан", де тільки найактульніші новини та історії нашого міста. Источник: 0462.ua