Низькою якістю нашої питної води вже нікого не здивуєш. Ані колодязної, ані з водогону. І зовсім не через вередування, перебирання «харчами» хтось намагається пробивати домашні свердловини, хтось пробує фільтрувати, бодай відстоювати перед вживанням, хтось купує в торговельній мережі або по можливості набирає в джерелах…
І ось кілька місяців тому місто стало ніби на диби й кинулося на Часниківку, де на території Свято-Ва-силівської церкви облаштовано свердловину. Усі відразу оцінили «нову» воду як дуже смачну і якісну. Знавці відзначають, що з неї навіть заварена кава й чай набувають іншого смаку, а один із споживачів навіть провів експеримент: налив у банку і тримає вже десять днів. Каже, осаду нема.
Утім, це не єдиний випадок перевірки води на якість. Ось одна молода жінка категорично заперечила: «Як, часниківська вода?! Та вона ж не відповідає стандартам! Ми придбали спеціальне обладнання — електролізер загального забруднення і прилад шестиступеневого осмосу, котрі перевіряють якість води і фільтрують її. Так ось заради інтересу взяли кілька різних проб і перевірили. Про воду з крана взагалі нічого говорити — без фільтрування споживати неможливо. Не відповідає стандартам також вода із свердловини, що на території фабрики печива — пам’ятаєте, вона цінувалася особливо, так само часниківська. Жахлива вода адамівська. Остання очевидно забруднена хімікатами, що вносяться нині на поля у величезних кількостях. Ось можу й знімки аналізів показати».
У пошуках відповіді
По правді сказати, ця інформація вельми засмутила і спонукала до дальшого вивчення ситуації. Що ж то за адамівська вода? Може, джерельце на околиці села?
Виявляється, за словами жителів, ще з 70-80 років буровики залишили після себе три діючі свердловини, котрі видавали з надр воду безконтрольно протягом багатьох десятиліть, удень і вночі, влітку і взимку. Поступово дві з них бити перестали. Третя завдяки підземному тиску й досі подає воду, котра збігає геть. Так тринькаються підземні запаси. Чи хтось за це відповів? І чи не від того спорожніли людські колодязі, що рівень води знизився до неймовірності? І тоді ада-мівці, жителі сусідніх сіл збіглися до цієї свердловини. Кажуть, дехто навіть у Київ везе. Зрозуміло, що якість цієї води все одно буде краща, ніж у кількаметровому колодязі.
Часниківська ж свердловина облаштована суто для церковних потреб. Вона освячена, причепурена. І якщо там церковні ворота і хвіртка не зачиняються навіть присмерком, а люди створюють чергу, то що веде їх сюди? Не в останню чергу святе місце. Але найголовніше -звідси ніхто не проганяє. По-християнськи воду дозволяється брати всім, хоч свердловина, власне, нічим не відрізняється від приватної чи відомчої, адже, повторюємо, водозабір влаштовано для іншої мети.
— А де ж нам узяти в місті кращої води? — каже молода пара, наповнюючи посудину.
Так невже й ця вода справді не відповідає харчовим стандартам? Ми вирішили не задовольнятись результатами аналізу води на згаданому обладнанні, хоч і не довіряти йому нема підстав, і звернулись до офіційної експертизи. Як виявилось, часниківська вода в цілковитій нормі й для споживання придатна.
Про воду мертву і живу
Чому ж такі різні результати аналізів? Може, науково-технічна думка, втілена в сучасному обладнанні, зробила такий великий крок, що дає змогу розгледіти те, чого не вдається виявити фахівцям із застосуванням звичної методики? Та ні ж бо! Перевірити якість води — не в далекі галактики злітати. Справа тут, подумалось, в іншому. Фільтрація хоч і не зашкодить у жодному разі, та все ж електролізер, можливо, сигналізує про наявність у воді всіх без винятку, в тому числі й корисних для людського організму, компонентів. А що таке чиста вода? Це, власне, дистильована, або, сказати б, мертва вода. А жива вода якраз та, що зустрічається в природних джерелах, свердловинах, ще не засмічених унаслідок людської діяльності, але й не рафінована.
І ці думки підтвердилися після ознайомлення з технічною характеристикою і призначенням елек-тролізера. А щоб наші слова не були схожі на казку про живу і мертву воду, процитуємо виробників: «Електроліз може визначити наявність забруднень у воді. Але варто враховувати, що деякі елементи у воді не становлять небезпеки для живих організмів, а навіть рекомендовані для них. Тому електроліз водопровідної води не може розглядатися як показник його хімічної чистоти. Електролізер може показати лиш те, що у воді є речовини, котрі не мають нічого спільного з чистою водою». Тобто з дистильованою.
Виходить, навіть у придатній, рекомендованій для споживання воді елек-тролізер хоч щось та покаже.
Але що ж нам, якщо вже на те пішло, пропонують із міського водогону?
— Вода із усіх наших чотирьох діючих свердловин теж, у принципі, відповідає санітарно-хімічним і мікробіологічним вимогам, — сказав у розмові головний інженер КП «Борзна-Комунальник» Олександр Воропай. — Санітарна служба постійно перевіряє її також на запах, присмак, каламутність, жорсткість, окисність і т. п. І коли щось не так, причому навіть не з нашої провини, ми вживаємо відповідних заходів. До речі, зараз завершуємо облаштування новоїсвердловини, а внедалекому майбутньому -буріння ще однієї.
Але питання тут не в свердловинах, а в самому водогоні, внаслідок чого вода доходить до споживача справді неякісною, із занадто високим вмістом заліза.
Губить людей не пиво…
І Олександр Миколайович привів справді вражаючі факти того, як упродовж багатьох десятиліть ні в капітальний ремонт, ні в реконструкцію водогону серйозні кошти не вкладалися, і в результаті наше покоління отримало те, що й належало отримати.
Посудіть самі. Із 45 кілометрів міського водогону 15,1 кілометра становлять чавунні й стальні труби, покладені ще, либонь, у 60-70 роках, 24,1 кілометра — азбесто-цементні труби пізнішого періоду. Уявляєте, скільки іржі, шкідливого азбесту і просто непотрібу вони містять у собі?!
Якби за останніх сорок років щороку планомірно заміняли хоча б по 1 кілометру труб, наш водогін був би оновлений повністю, бо решта майже 6 кілометрів покладені в наш час і з поліетилену.
Є в комунальників ще одна нездоланна проблема — аварійне відмикання електроенергії. Запроваджена тут комп’ютерна система «Скада» для керування і контролю за роботою свердловин дозволяє фіксувати всі перебої. Так, скажімо, новоміська свердловина за 2 роки зупинялася понад 200 разів, а є й така, що років за п’ять роботи «вирубалась» понад 730 разів. Вода, правда, подавалася безперебійно за рахунок інших свердловин, але потік вроди в трубах відбувався вже в протилежний бік. Вам це нічого не нагадує? Тоді уявіть якість води в струмку, якого примусили текти проти течії: піднімається з дна русла весь відстояний мул. Так само і в трубах.
Та все ж найбільшою бідою нашої води є підвищений вміст заліза. З ним би можна було впоратись, якби встановити кілька станцій із знезалізнення води. Та тільки на саме лише придбання однієї з них треба десь узяти 6 мільйонів.
Ось так і живемо. Доїдаємо, допиваємо, до-експлуатовуємо те, що залишилось від «клятого соціалізму». А спромогтися на щось нове, не те, чим вигідно козирнути перед виборами, а ось на життєзабезпечуюче, непомітне, просте, як вода, і необхідне, як вода, руки не доходять.
Звичайно, справа кожного споживача — що пити і в яких кількостях. Урешті, не в усіх однакові й можливості. Та гірко стає, що жартівлива фраза з пісні «губить людей не пиво, губить людей вода» перетворилася на сувору, далеку від жартів, реальність життя.
До теми
Саме якість води, тарифи на водопостачання й во-довідведення стали гострою темою недавньої зустрічі жителів «п’ятиповерхівок» із головою міської ради Ларисою Осадчук, її заступниками, директором КП «Борзна-Комунальник» Миколою Галепою. Зустріч була дуже емоційною, бо людей просто «дістало», що вода і чимось тхне, в тому числі й трубами, і через пару годин після відстоювання жовтіє, а на дні ємності з’являються клапті якогось осаду (швидше за все, іржі), і постійно низький тиск у кранах, а в період поливання городів жителі верхніх поверхів сповна відчувають згадану «безперебійність» подачі води — зранку й увечері вода до них просто не доходить. Частенько буває, що й не в період поливання. Люди також просили пояснити обґрунтованість підвищення тарифів, особливо на водовідведення. Справді, з точки зору споживачів незрозуміло, чому тарифи підвищують, а якість надання послуг не кращає. Хіба перш ніж підвищувати тарифи, комунальники не повинні підвищити якість послуг, щоб люди побачили, за що будуть платити? Так, це в ідеалі. Але ідеала, як бачимо, не виходить. Кого тепер звинувачувати, що система прогнила — у прямому й переносному сенсі? Усі ми опинилися в заручниках минулих десятиліть, коли ніхто не замислювався, яку воду, в яких кількостях будуть споживати нащадки, і сподівався, що якось воно саме по собі буде працювати, а після нас хоч трава не рости. Та хіба це тільки в Борзні? Чи не щодня новини нам повідомляють, що десь прорвало водогін, бо труби геть проржавіли. І це у великих містах, де бюджети — не рівня борзнянському.
Тож де взяти комунальникам мільйонні кошти на заміну труб? Яким чином вирішувати масу поточних питань? Як, наприклад, зарплата працівникам? Гадаєте, хтось буде задарма працювати? Ось і виходить замкнене коло. А тарифи все одно ростуть.
Тому й лунали пропозиції пробурити свердловину для «п’ятиповерхівок», обладнати її потужними насосними станціями для кожного стояка в будинку. Напевно, це не буде дорожче, ніж 600 тисяч гривень за заміну 100 метрів водогону. А доти мешканцям будинків не залишається іншого виходу, як купувати питну воду в магазинах. Бо у водогоні вона технічна.
Цивілізований шлях, на мій погляд, — взяти кредит у банку, як це робиться у всьому світі. І коли споживачі упевняться, що й тиск у водогоні пристойний, і вода якісна, тоді можна буде і тарифи підвищувати, і суворо питати з тих, хто не платить. Але ж кредит треба повертати. То чи готові ми до такого вирішення проблеми?
Джерело: газета "Вісті Борзнянщини" №40 (9962) від 2 жовтня 2021, Михайло Москаленко, Сергій Близнюк
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
