США і Німеччина дозволили Росії добудувати "Північний потік-2". Що це означає для України та як підготуватися до можливої кризи.
Протягом останніх тижнів ми регулярно читаємо і чуємо різноманітні сюжети у новинах, де ці слова звучать невтішним рефреном.
Перше, що спадає на думку більшості українців: наша ГТС як джерело доходів бюджету обміліє, бо західні партнери не почули аргументи української влади.
Так, ми за пів кроку до втрати гарантованих 40 млрд куб м транзитних потоків російського газу на рік. (Потужність ПП2 – 55 млрд куб м на рік, що суттєво більше, ніж заброньовані "Газпромом" транзитні потужності нашої ГТС.)
Дійсно, після припинення російського транзиту український бюджет щорічно втрачатиме десятки мільярдів гривень потенційних прибутків.
Дійсно, існує суттєвий ризик виведення (вірогідно, безповоротного) частини ГТС з експлуатації внаслідок можливої зупинки гарантованого транзиту російського газу.
Мова фактично йде про знецінення ГТС як державного активу.
Про ці ризики давно говорять експерти. Їх озвучують українські переговорники під час перемовин із західними партнерами. Останні обіцяють почати переговори щодо продовження українського транзиту паралельно з добудовою ПП2.
Крім того, Німеччина декларує готовність запровадити домовленості щодо підвищення "захисту України від нових загроз скорочення газопостачання України". Звучить непогано, проте абстрактно. Мені б хотілося привернути увагу до речей конкретних. Подивімося на проблему добудови ПП2 під прикладним кутом зору.
Кілька можливих висновків для України
Припустимо, що ПП2 добудують і введуть в експлуатацію цієї зими. Припустимо, "Газпром" не буде формально відмовлятися від виконання обов'язків щодо гарантованої сплати мінімального щорічного транзиту через нашу ГТС в обсязі 40 млрд куб м і навіть справно цю платню вноситиме.
Припустимо, що "Газпром" продовжить політику утримання штучного дефіциту газу на європейському ринку, і у 2021-2022 роках ціна становитиме близько 500 дол.
1. За такої ринкової кон'юнктури, вірогідно, збережуться мінімальні обсяги імпорту газу в Україну, у тому числі з метою закачування в сховища.
Наприклад до 30 липня з початку сезону закачування до українських ПСГ закачано лише 2,1 млрд куб м газу. Зараз у сховищах – близько 17,1 млрд куб м. За умови збереження тенденції навряд чи до кінця жовтня там буде більше 20 млрд куб м.
2. За умови відбору газу зі сховищ за наступний опалювальний сезон в обсягах, аналогічних обсягам відбору в сезоні 2020-2021 (13,2 млрд куб м), у весну 2022 року увійдемо з 6-7 млрд куб м газу в сховищах. Відповідно, за незмінної кон'юнктури в опалювальний сезон 2022-2023 років увійдемо з 11-12 млрд куб м.
3. 11-12 млрд куб м на початок опалювального сезону – це дуже мало. Так мало газу на початку сезону відбору в українських сховищах не було, здається, ніколи. Але і ціна на газ у Європі не перевищувала 500 дол протягом кількох кварталів поспіль теж ніколи. Ніколи цього не було на фоні тривалого піке з видобутком товарного газу підприємствами НАК "Нафтогаз України".
4. Ніколи до введення в експлуатацію ПП2 "Газпром" не міг собі дозволити і тривалу зупинку транзиту газу до ЄС через точки входу в ГТС України з боку РФ.
Це і зрозуміло: перекривши газ на російсько-українському кордоні, "Газпром" тим самим позбавив би газу своїх європейських клієнтів, нариваючись отримати репутацію ненадійного постачальника та штрафні санкції від європейських споживачів за недопоставлені обсяги. Тому всі випадки газового шантажу з боку РФ, які є на нашій пам'яті, були нетривалими – менше двох тижнів.
Нова реальність диктує нові ризики
Що, якщо в січні-лютому 2023 року, коли в українських сховищах з проєктною потужністю 31 млрд куб м залишаться 5-6 млрд куб м газу, в Україні вдарять затяжні морози, а в "Газпрому" раптом почнуться якісь "позапланові ремонти" або стануться інші умовно об'єктивні причини відключити всі точки входу в нашу ГТС?
Хтось відповість: це нічого, нас врятують вітчизняний видобуток, реверсне використання ГТС для перекачки газу зі сховищ в Західній Україні та імпортованого газу з ЄС на Схід і Південь. Так, та не зовсім, адже український видобуток зменшується. Своєю чергою, внутрішній тиск пластів спорожнілих газосховищ не дозволить піднімати з них достатні обсяги газу.
Ну а вартість європейського імпорту (500 дол чи вже більше на той час плюс транспорт до українського кордону, розмитнення, внутрішній транспорт, розподіл, надбавка постачальника) доходитиме до 20 тис грн за тис куб м і не дозволятиме розраховувати на суттєві надходження імпортного газу.
Тож у разі похолодання протягом двох-трьох тижнів споживачі, що перебувають ближче до точок виходу ГТС України, найбільш віддалених від ПСГ на Заході, не уникнуть спочатку падіння тиску газу, а далі – технологічних відключень міських котелень та індивідуального опалення, а також промислового обладнання.
Якщо Росія матиме змогу "розгойдати" обстановку на Півдні і Сході України, заморожуючи десятки міст, чому раптом вона від цього відмовиться? Якщо буде можливість перетворити Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь на нові Алчевськи і звинуватити в цьому "невмілу українську владу", то чому б цього не зробити?
Якщо стратегічні об'єкти Збройних сил і новозбудовані за підтримки західних партнерів командні центри Військово-морського флоту не зможуть функціонувати, хіба це не перемога РФ? Хіба на фоні таких можливостей на загоряться очі у схиблених головах керівників північних сусідів спробувати "повторіть" агресію?
Сценарій цілком реалістичний.
Чим буде відповідати Україна
Може, у нас є проєкт з формування стратегічного запасу газу в сховищах, який би був недоторканим, підтримував тиск в ПСГ і міг використовуватися лише за кризової ситуації? Такий запас міг би дати відповіді на всі питання, але за нинішніх цін його формування буде коштувати Україні 3-5 млрд дол. Причому джерелом повернення цих коштів продаж цього запасу бути не зможе.
Цікаво, чи ставив хтось з наших переговорників питання про допомогу у формуванні такого запасу перед партнерами? Може, ми вживаємо суттєвих заходів, щоб наростити власний газовидобуток на шельфі Чорного моря?
Так, є минулорічне рішення Кабміну про передавання "Нафтогазу" двох найбільших ділянок шельфу – Скіфського родовища та родовища "Дельфін", але морем ходить аж одне дослідницьке судно.
Розраховувати на переможні повідомлення про регулярні відкриття покладів газу, на кшталт повідомлень з турецького шельфу, на цьому фоні не варто. З такими темпами ми будемо чекати на газ з шельфу роками або десятиліттями.
Можливо, ми розраховуємо на реверсні поставки газу на Південь з Румунії? Теоретична можливість постачання газу звідти через територію Молдови існує. Більше того: лише румунський реверс здатний забезпечити Південь газом. Однак румунська сторона чомусь блокує експорт свого продукту до України.
Уряду Молдови "не вдається" сформувати тарифи не транзит своєю територією відповідно до європейських практик, внаслідок чого тариф обходиться для України ледь не на порядок дорожче, ніж відповідний транзит Україною для Молдови.
Наскільки ми просунулися на шляху вирішення цих проблем і чи будуть вони вирішені за майбутній, сподіватимемось, відносно спокійний рік – невідомо.
Є ще одна складова у рівнянні про румунський реверс: "шматок" транзитної труби з Румунії проходить територією самопроголошеного Придністров'я.
Це значить, що контрольована РФ "влада" Придністров'я може заблокувати цей реверс у будь-який момент. Є і гарні новини: Україна може обійти придністровську ділянку, потрібно лише побудувати обхідну "трубу". Але чи є кому ухвалити відповідне рішення або хоча б почати вивчати його доцільність?
Хто даватиме відповіді
Хотілося б мати відповіді від влади на ці та інші питання стосовно енергетичної безпеки України, особливо Півдня, перед можливою новою газовою війною. Мабуть, ці відповіді важливі не лише для українців.
Кажуть, що найменш вірогідна та війна, до якої ти готовий. Варто показати, що ми готові до нової війни, бо наразі незібраність з боку України провокує агресію з боку ворогів і не додає нашим друзям розуміння, як саме вони можуть нам допомогти.
Україні та українцям час ставати відповідальними. Відповідальними перед лицем нової газової війни мають стати президент та урядовці, а не лише виснажений диспетчер "Оператора газотранспортної системи України", якого вкотре можуть кинути на амбразуру для порятунку країни.
Вікторія Войціцька, економіст, народний депутат України VIII скликання.
Джерело: epravda.com.ua
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
