26 лютого від час обстрілу села Водяне під Волновахою на Донеччині отримав важке поранення 35-річний Олександр Криволап, житель Сновська, військовослужбовець 36-ї Окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Того ж дня в госпіталі міста Маріуполя йому зробили термінову операцію. Після операції Олександра літаком направили до військового госпіталю Харкова. Зробили повторну операцію. Тут він і проходив лікування трохи більше місяця.
Розмовляємо з Олександром по телефону 30 березня.
— Як зараз почуваєтеся?
— Усе погане позаду. Зараз трохи пухне і болить голова. Ніяк не заживає губа. Лікарі й самі не знають, чому так довго. Немає кількох зубів. Тільки на обличчі було дві операції і безліч маленьких: на руці і лопатці. Сьогодні проходжу військово-лікарську комісію, і після неї їду додому на місяць, на реабілітацію.
— Як отримали поранення, пам’ятаєте?
— Так, звісно. В той момент також важко травмували мого напарника 21-річного Дмитра Баришнікова з Кривого Рогу. Він поряд стояв. Йому відірвало ногу, переламало обидві руки. Біля нас, ймовірно, розірвалися ПТРК або РПГ (протитанковий ракетний комплекс або ручна протитанкова граната. — Авт.).
Поранення було в голову щелепу, лопатку, руку і безліч маленьких по всьому тілу. Наклав собі джгут-турнікет. Перший біль відчув десь за годину. Метрів 750 на адреналіні біг окопами. Я вирішив сам добиратися, щоб вийти до першої точки, куди можна під’їхати машиною. Того дня нас двоє було важких. Ще шість,— більш-менш легких: контузії і осколкові поранення.
Повністю пам’ятаю дорогу з поля бою до Маріуполя. Як поклали на операційний стіл. І тут вже відключився. Два дні пробув у комі. Прокинувся після операції, думав, що й досі у Маріуполі. Перше, що попросив, телефон, написати рідним, що зі мною все добре.
Поряд був і Діма. Але згодом його відвезли на лікування до Києва. З ним тепер щодня зідзвонюємося. На наступному тижні він теж почне проходити реабілітацію. Буде вчитись ходити без однієї ноги…
— Знову повернетеся на війну?
— Якщо зійде набряк на щелепі і не буде інших ускладнень, то повернусь у частину. Служити готовий. Це вже в мене п’ята ротація. Перша була у 2015 році. Мене вже нічим не налякати. Поранення і смерть товаришів по службі бачив неодноразово.
Ольга Самсоненко, тижневик «Вісник Ч» №13 (1820), 1 квітня 2021 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
