На Чернігівщині створили унікальне родове дерево цілого села. Родовід Володькової Дівиці Ніжинського району нараховує майже 90 тисяч осіб. Як стверджують організатори, нині це єдиний відомий родовід населеного пункту не лише на Чернігівщині, а й в Україні.
Краєзнавець, амбасадор села Володькова Дівиця, член редакційної ради Енциклопедії Носівщини Сергій Тимошик поділився нюансами роботи над деревом з "Чернігівщиною туристичною".
— Пане Сергію, а як взагалі та в кого виникла ідея створення родоводу села?
— Точніше було б сказати не ідея, а необхідність. Вона виникла у Олега Отрохи, жителя міста Запоріжжя. Його прапрадід — Лев Отроха, — був волосним писарем у Володьковій Дівиці. Через брак землі у 1927 р. разом із сім'єю був змушений виїхати у Таврію де із іншими дівитчанами заснували село Терсянку, нині Запоріжська область. Там народилися онуки і правнуки, і одному із нащадків стала цікава історія свого роду. Олег Іванович почав вибудовувати генеалогічне дерево роду Отрох, який брав свій початок із Дівиці. На певному етапі стало зрозумілим: для того, щоб заповнити прогалини в дереві потрібно внести всіх тогочасних жителів. Довелося попотіти, але в подальшому, витрачений час і сили виправдали себе. Нерідко зустрічалося задвоєння, затроєння прізвищ, тобто члени однієї сім'ї мали різні прізвища, а виявити це можливо тільки при глобальному підході. Наприклад, рід колишнього нардепа Валерія Давиденка походив від Давида Масловського, а діти Давида носили прізвище не Масловський, а Давиденко. Складність полягала ще й в тому, що село було одним із найбільших у губернії, мало дві церкви, в яких доволі непогано збереглися сповідні росписи та метричні книги, тобто було над чим та з чим працювати. Ось так із дерева роду Отрох почало вималюватися генеалогічне дерево всього села.
— З чого починалась ця копітка робота?
— В кожного був свій початок. Олег Іванович починав із опитування рідних та близьких, а коли стали доступними цифрові метричні книги, — долучив їх. Підтримувала і допомогла його сім'я.
Мій початок мав трагічний присмак. Відхід у вічність двоюрідного дядька, який був хранителем сімейної історії, пришвидшив поїздку до архіву. Опрацювавши не одну сотню архівних справ стало зрозумілим, що без усної родинної історії вибудовувати дерево буде важко, то ж між поїздками в архів зустрічався з різними людьми, які б могли чимось допомогти розв'язати сімейні перипетії. У 2020 р. наші з Олегом Отрохою стежки перетнулися на генеалогічному полі, а гуртом, як кажуть, і дерево легше зрощувати. Звісно є й інші люди, які вносять свій посильний вклад, щоб дерево росло, процвітало та плодоносило.
— Через які ресурси розповсюджувалась інформація та як наповнювалась структура «дерева» села?
— Сучасний цифровий світ пропонує широкий спектр послуг і в галузі генеалогії, як на платній так і безкоштовній основі. Але щоб впоратися із такими об'ємом інформації як у нас (фото, документи, спогади, ДНК тести…), не кожен майданчик може управитись, але такий знайшовся. Так історично склалося, що представник компанії на платформі, якої розміщене дерево, має безпосереднє відношення до дерева, через нього керівництву були передані прохання, побажання та пропозиції по вдосконаленню та полегшенню роботи на просторах ресурсу.
— Скільки часу було потрібно, щоб вималювалась саме та схема із кількістю майже 90 тис. осіб? Який історичний період охоплює це дерево?
— Дерево було "посаджене" у 2010 р. Стрімкість його росту була різною, все залежало від джерел та їх наповнюваності. Варто зазначити, що дерево давно простяглося за межі не тільки села, а й України (у цьому заслуга є і "Чернігівщини туристичної"). Глибина його коріння сягає часів Богдана Хмельницького, але основний об'єм припадає на кінець 18 — 19 століття. Даний період непогано висвітлений як у метриках, так і в інших джерелах, тому є з чого черпати інформацію. Звісно можна було зробити, наприклад, від Рюрика чи Адама і Єви (на це маємо всі підстави), але на сьогоднішній день маємо, що маємо. Основний акцент зроблено на дореволюційні записи, та й сьогодення також представлене. Складним періодом є 20-ті – 40-ві роки ХХ ст., дуже погана збереженість документів, хаотичність та безграмотність у записах, але робота триває як над існуючими документами, так і над пошуком нових джерел.
— Родовід села у нинішньому вигляді наповнюється самостійно чи все ж таки має бути координатор всієї цієї роботи?
— Більшість пам'ятає як троє із Простоквашино писали листа, і що з цього вийшло – відомо. Щоб подібне не повторилося — в нас є лідер, правила, завдання. Звісно, система самостійно підтягує збіги, які потім перевіряються. Кожен запис має посилання на джерело (як правило їх декілька), в разі виникнення спірних питань відбувається обговорення і затвердження найбільш вірогідного.
— Щоб Ви порадили тим, хто зацікавився створенням подібного дерева свого населеного пункту? З чого їм починати?
— Все починається із чогось: курка із яйця, річка із струмка, а населений пункт із людини. І саме люди творили і спотворювали історію свого поселення. Якщо проводити паралель із 2014 р. (саме тоді я почав своє родове дерево), то досягнення науки і техніки досягли неймовірних вершин, які у 2014 р. ми могли бачити тільки у фантастичних фільмах. Зараз все набагато простіше. Бажаючим створити дерево не потрібно їздити за десятки кілометрів у архів, не потрібно чекати черги на видачу довгоочікуваних справ, не потрібно витріщатись у каліграфію ХVІІІ ст., не потрібно ще багато чого. Потрібно не боятися, а розуміти значущість справи як для сьогодення, так і для майбутніх поколінь. Треба трохи бажання та зусиль, а досягнення науки і техніки зроблять свою справу. І будемо ми Іванами із родством, а наші міста і села матимуть власну історію, а опорою для неї буде генеалогічне дерево села, міста чи містечка.
Джерело: 0462.ua
