Про жительку Канівщини Ганну Стригун журналісти вже писали. Жінка, нагадаємо, дуже любить квіти і всіляку живність, знає багато молитов і відповідає за озеленення тамтешньої церкви. А її хату у Галаганівщині (колись то було окреме село, а зараз — частина Канівщини) з іншими не сплутаєш. Крім моря квітів у дворі, на стовпі видніється лелече гніздо.
А днями у «господарстві» Ганни Михайлівни ще прибуло.
«У суботу рано-вранці поверталась я з городу, — розповідає пенсіонерка. — Я ж рано прокидаюсь. О пів на п’яту вже не сплю. Поралась на городі з собачам Міланом. Коли повертались, він вперед побіг і загавкав. Дивлюсь, а коло колодязя лебідь стоїть!»
У цей час бачимо і героя нашої розповіді. Граційний великий птах стоїть біля ями з водою. Окрас у нього ще сіро-коричневий, біле пір’я лише починає з’являтись на крилах. Видно, що підліток, і що до того, щоб йому на ті крила стати, залишилось небагато.
«Я до нього кажу: «Гусенько, ти мій хорошенький!» — продовжує розповідь Ганна Михайлівна. — А він сичить.
Собака гавкає, а він сичить.
А тоді до мене приїхав батюшка по книжки. Бо ми якраз в українську церкву переходим, то я книжки замовила, хоча сама давно молитви українською читаю — так мені зрозуміліше…
Кажу йому: «Отець Михаїл, обійдіть кругом, а то у мене у дворі, дивіться, який гість стоїть. Не будем турбувати». А вже коли з батюшкою з хати виходили, лебідь вже по двору ходив кругом, як господар».
Жінка розповідає, що відразу насипала птаху кукурудзи у годівницю та поставила відра з водою. Але він, як гуси, пити її не став. Мабуть, не розумів, що з відра можна пити. Тоді пенсіонерка налила води у яму (туди якраз шість відер поміщається), то вже тоді «гусенька» заліз туди і радісно почав шиєю водити. «А злетіти не може, — зітхає Ганна Михайлівна. — З того місця, де сидить, розженеться, і низько полетить. Високо ще не виходить». Каже, що прийшов він, скоріш за все, з ставка, що недалеко від її хати. Там жили двоє дорослих і п’ятеро молодих лебедів. «Ставок висох, — розповідає. — Видно, що ті, хто зміг літати, полетіли, а це, бідненьке, залишилось. А як воно у двір потрапило, і не знаю. Кажу йому: «Мабуть, відчуваєш, що я — добра людина, нікого не ображу».
Лелеки, що жили над її хатою, вже, каже, полетіли. Троє маленьких було. З живності, крім курей (і тепер — лебедя), залишився кумедний рудий песик Мілан. Його недавно привезли пенсіонерці з Рудівки. «Та таке розумецьке собача,
— розповідає бабуся. — Їсть і полуницю, і малину, і абрикоси, і яблука, і огірки, і помідори, і качани кукурудзяні, і кавун».
Покришений кавун, каже, і її «гусенька» потрохи їсть. І кабачок також. Найбільше лебедю і собаці радіє, за її словами, зять, що приїздить з Прилук. З Міланом грається, а з птахом фотографується скрізь на подвір’ї.
А ще всі, хто приходить до пенсіонерки у гості, фотографують її квіти. Зараз найкрасивіше серед усіх цвіте «Півнячий гребінь». «Целозія гребінчата», якщо по-науковому. «Знайома подарувала букет, — розповідає Ганна Михайлівна. — Поставила його у вазу. Думала, стоятиме і не буде сохнуть. А він з темно-червоного став коричневим. Висох. Прибирала в один з весняних днів у кімнаті, зачепила букет, зернята звідти і посипались. Висіяла їх і у дворі, і на городі».
Розповідь про маму у «Прилуччині» першою побачила донька, що працює у Прилуцькому гуманітарно-педагогічному фаховому коледжі. «Телефонує, — згадує Ганна Стригун.
— Каже: «Мамо, а чого ти нам нічого не казала?» Вони ж мені і газету привезли. Возила її вже і у Нову Тарнавщину, бабусям знайомим показувала. Так вони мені: «Все вірно, ти така і є, як там написано».
Пораділа за Ганну Михайлівну і сусідка Лідія Багрій. «Дай, Бог, їй здоров’я, — каже пенсіонерка. — Я три тижні з дивану не вставала, бо нога була відмовила, так Ліда і уколи приходила робити, і курей моїх порала».
І з лебедем жінка просить через нашу газету допомогти. Каже, що не знає, як за ним доглядати, чим годувати. Кукурудзу він потрохи їсть, жабу, яку Мілан задавив, також проковтнув. «Може, якийсь корм спеціальний треба? Може, рибу? Я того не знаю, — зітхає. — Вже і старості Тамарі Миколаївні Сергієнко про свою проблему розповіла, і дівчатам з пошти, тепер ось і вам. Може, знайдуться люди, які знають, як птаху допомогти».
Тож, звертаємось, до зооволонтерів, зоологів, орнітологів, натуралістів тощо. Якщо можете допомогти лебедю і пенсіонерці, зробіть це, будь ласка. Знайти Ганну Михайлівну у Канівщині просто. У церкві спитаєте. Вона якраз у центрі села стоїть. Чи в старостаті. Там теж переживають за долю лебедя.
Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка” від 19.09.2024, Андрій Бейник
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
