Юрій Дахно: “В моєму роду вишивали не лише жінки”

Вишивання та й загалом рукоділля в усьому світі традиційно вважають жіночим заняттям. Небесним покровителем рукоділля у православній традиції теж вважається жінка, великомучениця Параскева Іонійська. Але є на нашій славній Чернігівщині чоловік, який розбиває усі можливі стереотипи з цього приводу і доводить: талант до вишивання не має гендерних обмежень. Етнограф та колекціонер Юрій Дахно, який перетворив село Москалі на справжній музей старожитностей, окрім своєї любові до рідного краю, славиться також унікальним талантом до вишивання. Цей дар передався йому у спадок від предків, а найдивовижніше, що своєму роду пан Юрій — не перший чоловік-вишивальник. — Пане Юрію, звідки пішла ваша любов до вишивки й вишивання? Хто навчив вас азам? — Вважаю, що моя любов до вишивання — це генетична спадковість. В моєму роду вишивали не лише жінки, а й чоловіки. Перша техніка, яку я освоїв, — це тамбурний шов, ланцюжок, якого навчила моя мати. За ним пішов хрестик. Існує декілька навчальних елементів хрестикової азбуки. Серед них прутик, пилка, парасочка. І назва останнього елементу дає узагальнюючу назву усьому цьому процесу. Отже, парасочок мене вчила бабуся Одарка. А за ними були мережки, решетування, лічильна гладь, верхошов. — Чи не було серед вашого близького оточення тих, хто не розумів цього захоплення, вважав, що це не пасує чоловіку? — Я не думаю, що якомусь батькові подобалося б, якби його син вишивав. Така ж проблема була і у мене. Хоч згодом все стало на свої місця і довелося батькові все ж змиритися з моїм захопленням. Тим більше, що першим чоловіком-вишивальником у нашому роду був саме його дід. — Цікаво було б дізнатися хоч трошки про ваш родовід. — До мого роду вплетені безпосередні Дахни, переселенці з Полтавщини початку 19 сторіччя, строптиві Василевичі з ряду військовослужбовців -”москалів”, перших поселенців села, сильні духом Биховці та Пилиповичі, та гоноровиті Білі, з яких походить вчений світового рівня, Михайло Улянович Білий. — Які ще сенси, окрім естетичного, несе вишитий рушник? Чи відправляли ви свої рушники на фронт, наприклад, в якості оберегів? — З давніх часів вишитий рушник має сакральне значення для українців завдяки зображеним на ньому потужним обереговим захисним елементами. Енергетичним носієм є дорожній рушник, благословення матері чи дружини. Особисто мені не довелося передавати рушники на фронт, приділяв більше уваги іншому, а про це чомусь не подумав, та й часу на все катастрофічно не вистачає. — Які з експонатів вашої колекції для вас найцінніші? — Найціннішими для мене є родинні реліквії, рушники, вишиті моїми рідними. — Чи є у Москалях якась специфічна техніка вишивання? — Специфічної особливості по техніках виконання рушників у Москалях не було. Куди більше ці особливості проявляються у побудові, розміщенні та щільності орнаментів та побудові того чи іншого візерунку. — Чи вишивали ви щось, коли Москалі знаходились під окупацією? Що це був за орнамент? — Таки довелося в окупації мені повишивати, аби якось відволіктися від важких думок. Це не було якимось там творчим задумом, а просто знайшовся давно змальований візерунок на коленкорі для вишивки гладдю. Отак і розквітли рожеві троянди та бузкові зірочки на тканині. А вже наступним, післяокупаційним, був задуманий рушник із зображеннями Георгія Змієборця, Архістратига Михаїла та Архангела Гавриїла. — Чи можна назвати вишивання певним видом психологічної самопомочі? — Рукоділля, в тому числі й вишивка, звичайно ж відволікає від негативу, натомість налаштовує на позитив. Скільки разів за мого життя воно мене витягувало… Здавалося, все було так погано, що далі вже нікуди. Тримаючись за вишивальну голку, не втрачається віра й упевненість, і тоді ти немов той птах фенікс встаєш із попелу. — Чи є у вас якась мрія, пов'язана з вашим захопленням вишивкою? — Мрія усіх свідомих українців зараз має бути лише одна. Нам би, вишивальникам та вишивальницям, вишити переможне біло-блакитне неба над нашою Україною, непробивний височезний мур на кордонах з країнами-агресорами, а всю територію Людожерії я би зашив тоном чорної бездонної прірви. Хочу побажати усім українцям доброго здоров'я. Тримаймося! Фото: Дмитро Павленко для проекту UNESCO Спілкувалася Ольга Мелашенко Чернігівська Медіа Група Джерело: 0462.ua