Втратив маму і ледь вижив сам! Як живе хлопець, який тікав з-під окупації до Чернігова

Андрій Селюх понад рік проходив лікування за кордоном після підриву на міні автівки, в якій загинула його мама. Андрій Селюх втратив маму весною 2022 року через російську агресію, він понад рік лікувався за кордоном і лише зараз повернувся до рідного Чернігова. В березні 2022 року, дорогою з-під окупації, авто, в якому він був, підірвалося на міні. Із шести людей у салоні троє загинули. Серед них і мама хлопця. 17-річний Андрій отримав тяжкі травми. Як нині живе хлопець, йдеться у сюжеті ТСН кореспондентки Інни Лебеденко. "Її троянди, воно вже не приносить мені насолоди. От раніше ми сюди їздили з таким настроєм — от би скоріше відпрацювати робочу неділю", — розповідає Анатолій, батько юнака. Усе, що квітне на обійсті, посаджене руками дружини Юлії. Цей будинок мав стати місцем їхньої щасливої старості. Натомість тепер тут скрізь сліди війни. "Цю сливу ми також садили. Основний ствол зрубали осколки. Все те відросте, насадимо нових дерев, не буде людей, яких ми втратили. Це, на жаль, назавжди", — каже Анатолій. Коли в Чернігові почали лунати перші вибухи, Анатолій вивіз дружину разом із сином та племінником до села Іванівка, за півтора десятка кілометрів від Чернігова. А сам приєднався до тероборони – захищав Чернігів. Та менш ніж за 10 днів на їхнє подвір'я прилетів снаряд, а російські окупанти вже були під вікнами. Саме тоді, після удару окупантів, зв'язок із дружиною та сином обірвався. Лише згодом Анатолій дізнався, що росіяни розбили їхні телефони, а рідних обшукали й вигнали до сусідів. Це буде тим, що вже наступного ранку підштовхне їх на спробу втечі з-під окупації назад до Чернігова. Однак спроба завершилася трагедією. "За нами приїхав знайомий тата. Він домовився, щоб вивезти жінку й дітей, мене, маму і мого брата. Йому дозволили, вони просто знали, що дорога замінована", — розповів Андрій. Анатолій також пригадав, як йому зателефонував невідомий номер і запитав: ви за професією назвав, адвокат? Кажу: так, я. Він каже: я там щойно вашого сина перевозив із лікарні №2 до обласної – він підірвався на міні. В авто тоді було шестеро людей. Водій – Володимир Палуба, його дружина Вікторія, а також мама Андрія – Юлія Селюх загинули. У жінки було 90% опіків тіла. "Я сам рано втратив матір, тому мені Юля була всім зразу: і матір'ю, і дружиною, і сестрою, якої в мене, на жаль, немає", — каже чоловік. Пережити цю втрату Анатолій не може досі. Але тоді мусив триматися. Треба було рятувати сина. В Андрія була відкрита черепно-мозкова травма, переломи обох ніг і контузія. Його під постійними обстрілами, без води, світла й тепла спершу рятували чернігівські лікарі. Потім були у Львові, в Охматдиті, потім поїхали до Швеції, а звідти – до Бельгії. "Я вже у Бельгії, можна сказати, став на ноги. Повноцінно без милиць та іншого", — каже Андрій. В Бельгії йому допомогала сестра, яка змогла виїхати з села ще до окупації. Дотепер хлопець лікувався там. Андрій цьогоріч закінчив школу й зараз готується до вступу до навчального закладу. Хлопець займається музикою і навіть має свій гурт. "Ми готуємося до концерту у Львові – будемо презентувати наш перший альбом", — каже Андрій. Разом із батьком вони час від часу приїжджають до Іванівки. В місце найтепліших і водночас найтрагічніших спогадів. Доглянути квіти, викосити бур'ян. І помріяти про те, як колись вони родиною знову зберуться на цьому обійсті. Із тими, хто вижив. На згадку про тих, хто загинув. "Ще наша доня з онучкою там десь. Ми за ними сумуємо. Вітання, донечко, і тобі, Соню, маленька моя", — звернувся до рідних Анатолій. Джерело: 0462.ua