«Загублені світанки» — дебютний альбом Ігоря Меліхова

28 квітня на усіх популярних музичних платформах вийшов дебютний сольний альбом молодого чернігівського музиканта й поета Ігоря Меліхова — «Загублені світанки».  З 2017-го року Ігор грав у складі гурту The Streechers, разом з яким випустив три альбоми та ряд синглів, серед яких — присвячені рідному місту «Могила москаля» та «Місто героїв». Але через повномасштабну війну учасники гурту виявилися розкиданими по Європі і юнак вирішив розпочати сольну кар’єру. Музично альбом «Загублені світанки» є продовженням жанрових експериментів The Streechers: від біг-біту 60-х до класичного року, від арт- до поп- та прогресивного року. Платівка присвячена коханню. 12 пісень, написаних українською та англійською, зображують тернистий та емоційний шлях від пошуків справжнього кохання до його найщирішого втілення і болючого розставання, тож в цьому альбомі точно знайдеться та особлива пісня, яка відгукнеться в серці кожного. Прослухати альбом можна за посиланням https://ichzerowan.com/release/zahubleni-svitanky Ігорю, чому саме зараз, під час повномасштабної війни, ти вирішив випустити альбом про кохання? -          А коли ж ще? Це більша частина мого світогляду і його я виливаю у музику. Деякі історії з цього альбому безпосередньо пов’язані з війною, спричинені нею, але напряму я про це не кажу. Це зроблено не стільки свідомо, скільки з розумінням, що це не є обов’язковим. Задача молодого митця – створювати певний культурний пласт, щоб українська культура була сильною, незалежною, позбулася комплексу меншовартості і розвивалася далі й далі вперед. Я розумію, що цей альбом  – мій вклад у цю справу, незалежно від того, чи я співаю про війну, чи про кохання. Бо хтось буде слухати про одне, а хтось про інше. -          Як решта учасників гурту сприйняла твою ідею піти у вільне плавання та видати сольник? -          The Streechers зараз розкидані по світу. Це і Франція, і Польща. Звісно ж, я сумую за ними. Коли ми творили разом, відбувалася буквально магія. У нас є крутезні чернетки, до яких мріємо повернутися, як тільки знову зберемося разом. Але станом на зараз це неможливо, тому доводиться продовжувати творити самостійно. Щодо сольника, спочатку у нас було багато обговорень. Починаючи з того, як побудувати новий бренд з нуля, яким чином взагалі механічно це відбуватиметься, закінчуючи тим, чи не можна писати музику просто від імені The Streechers. Але вони розуміли, що я тут, в Чернігові, що у мене є час, можливість і, головне, натхнення. А намагання продовжувати це як сторінку гурту, на якій є лише я, виглядало дещо натягнутим. Тому вони мене підтримали і під час всього процесу підготовки щось коментували, питали, прослуховували та радили. До цього альбому, окрім мого персонального доробку, увійшли три пісні The Streechers. 9 треків підписані моїм іменем, а три – іменем гурту. Там здебільшого мій вокал, але оскільки вони писалися нами спільно, випустили ми їх під іменем гурту. -          З якими почуттями ти починав шлях створення власного альбому i як все відчувається тепер, коли справу, нарешті, зроблено? -          Коли я починав робити альбом, то уже мав невеличкий досвід сольного мистецького проекту. Я писав вірші, викладав їх декламацію в тікток. Не можу сказати, що досяг якихось захмарних результатів, але принаймні переконався, що можу творити мистецтво самостійно. Тож початок роботи над альбомом був впевненим. Я  знав, що зможу. Почав десь у вересні 2022-го року, до релізу «Одного разу над Десною», усе записувалося на домашній студії. Весь цей час переді мною найперше стояло питання масштабу. Особливо коли почалися відключення світла й працювати у звичайному ритмі стало неможливо. Був великий обсяг роботи, який треба зробити самостійно і за який тільки ти несеш відповідальність. Це відчуття переслідувало весь час. Але зараз, не зважаючи на труднощі, альбом уже готовий, і цей величезний обсяг роботи зроблений. Насправді неймовірне відчуття завершеності є, але я розумію, що попереду ще дуже багато роботи. Просто написати альбом та випустити його на музичній платформі недостатньо. Попереду живі виступи, попереду багато менеджерської роботи, багато відео, і  я розумію, що I can make it. Я на своєму шляху, я відчуваю себе на своєму місці і я готовий іти вперед.             Спілкувалася Ольга Мелашенко   Джерело: 0462.ua