Сучасна Білорусь є співагресором та союзником Росії у війні проти України. В тому числі з Білорусі у лютому-квітні 2022-го року на Чернігів йшли війська та летіли ракети.
Тому логічним кроком виглядало те, що у 2022-му році провулок Білоруський у Чернігові перейменували на провулок Стародубського полку.
Щоб дізнатися як ставляться чернігівці, що живуть у колишньому провулку Білоруському та нинішніх вулиці та провулку Калиновського до білорусів, що думають про перейменування, та чи змінило їх життя повномасштабне вторгнення, ми пройшлися маршрутом від Подусівки до Котів.
Колишній Білоруський (а нині – Стародубського полку) провулок – це маленька (буквально метрів у 200) вулочка на Подусівці. Влітку тут гуляють діти, стоять машини, дозрівають вишні, пишно квітнуть квіти. Словом, майже ідилія.
Але… Але виходить провулок на руїни 21-ої школи (від школи до провулку буквально 20-30 метрів). Й якщо трохи вдивитися крізь зелену стіну, вашим очам відкриється біль: ледве не кожен будинок тут зберігає сліди пошкоджень. При цьому на поламаних фасадах досі зберігається напис «провулок Білоруський» (змінивши назви, таблички з новими іменами чернігівських вулиць влада міста наразі вирішила не вішати).
Валентина Дмитрівна:
«В НАС П’ЯТЬ ЛЮДЕЙ ЗАГИНУЛО СІМ’Ї»
На маленькому городі порається Валентина Дмитрівна. Ліворуч від неї зруйнований будинок, де серед напівзавалених стін зберігається шафа – ознака того, що тут було життя. З іншого боку – будинок з розбитим дахом. А ось доріжка від дороги до городу пані Валентини заросла травою. Здається, тут нічого не було. Однак в одному місці у траві можна вгадати рештки фундаменту.
На початку березня 2022-го року тут сталася трагедія. Вірніше, слово «сталася» в даному випадку підходить не дуже. Адже сталася вона не сама по собі – цю трагедію приніс на своїх крилах російський літак. Тут окупанти вчинили воєнний злочин:
— В нас був добротний будинок. Була сім’я. Жила донька. Її сім’я – чоловік та двоє дітей, загинули. Загинув наречений онучки, який тут був, і моя мама. З-під розвалин витягнули тільки мене та доньку, – розповідає Валентина Дмитрівна історію, від якої, навіть в тих, хто пережив облогу Чернігова, волосся стає дибки. – Ми були вдома: як писали в Інтернеті – ховалися за двома несучими стінами, постелили на підлозі. Всі лежали. Стояла тільки я – мамі робила перев’язку на нозі. Діти всі лежали під стінами, й стіни впали на них.
Коли росіяни бомбили чернігівські школи, одну бомбу вони скинули на будинок Валентини Дмитрівни та її родини. З 7 членів родини 5 тоді загинули. Крім Валентини Дмитрівни вижити вдалося її доньці та собаці, яку родина взяла незадовго до повномасштабного вторгнення.
Не дивлячись на те, що з моменту трагедії минули понад 2 роки, Валентина Дмитрівна з донькою так й не змогли отримати компенсацію за зруйноване житло:
— Живемо у чужих людей. Нас пустили пожити. Як ВПО ми отримували 2 тисячі гривень допомоги. Зараз її відмінили – сказали, що в цьому місяці вже не буде. А житла ж немає. Ми подавали документи на компенсацію, – каже жінка.
Причина, з якої родина не може отримати компенсацію – бюрократична. Будинок, в якому жила Валентина Дмитрівна та її родина, був розділений на дві половини. Але, як розповідає жінка, сусід (власник іншої половини) помер, поїхавши у відрядження. А його єдиний син не хоче приймати спадщину. Й, парадоксальним чином, через проблеми з сім’єю сусіда, компенсацію не може отримати вже пані Валентина:
— Так як в нього немає спадкоємця, ми не можемо сертифікат на своє житло отримати. Разів мо 10 ходили у міську раду. Й нічого. Кажуть: «Шукайте спадкоємців». А де ж я їх буду шукати? – говорить жінка.
На питання, що треба зробити для мешканців свого провулку, пані Валентина згадує історію з планом побудови на Масанах житла для ВПО за рахунок данських інвесторів.
— Ми з сусідкою хотіли записатися: якщо в нас не виходить отримати компенсацію – хай дадуть нам квартиру. В нас п’ять людей загинуло сім’ї. Що в нас багато таких у Чернігові? Дві сім’ї, де по п’ять чоловік… Й ви не можете житло їм дати? Але вони сказали, що там (на Масанах, – прим.) будується тимчасове житло, – каже Валентина Дмитрівна, у голосі якої чутно сльози.
Про перейменування провулку на честь Стародубського полку (про те, що то було за утворення ми розповідали в окремому матеріалі) пані Валентина чула. Реагує на нього так:
— Дуже погано до цього ставлюся. Ніхто не знає що то за Стародубський полк. Ви спочатку людям дайте житло, щоб вони жили у своєму. А потім перейменовуйте. Ви перейменували, виходить, що Білоруського провулку зараз вже немає. Але ж люди тут постраждали, а допомоги ніякої. Ми нікому не потрібні, – говорить Валентина Дмитрівна. – Зараз іде війна. Всі кошти зараз потрібно віддавати на армію. Вважаю, перейменовувати вулиці зараз не треба.
(Тут варто зазначити, що, як кажуть фахівці, перейменування чернігівських вулиць, особливо враховуючи відмову від зміни табличок на будинках – коштує вкрай не дорого)
Ганна Петрівна:
«В МЕНЕ ТАМ РОДИЧ ЖИВЕ – ТА Я З НИМ НЕ СПІЛКУЮСЯ, ЛУКАШЕНКО – ЦЕ ПУТІН №2»
Будинок пані Ганни знаходиться навпроти того, в якому жила Валентина Дмитрівна з родиною. Під час бомбардування Білоруського провулку їм пощастило трохи більше, адже вони не були в епіцентрі вибуху. Втім, після пережитого в сина Ганни Петрівни почав погіршуватися зір.
— Нас тоді трохи покидало. Я оглухла (треба купувати слуховий апарат), сину ось треба операцію робити – на нього вивалилося вікно. Стали помічати, що в нього почав падати зір, треба змінювати кришталики.
Після того як її будинок пошкодило, ночувати жінка ходила за дві вулиці – до своєї знайомої. Майже місяць спала «у приймах» сидячі у кріслі. А вдень поверталася до себе – готувати на вогнищі.
Проблеми в Ганни Петрівни схожі з тими, з якими зіткнулася Валентина Дмитрівна, адже її будинок теж мав кількох власників. Отже, отримати компенсацію жінка не змогла. Тому ремонт довелося робити власними силами та за власний кошт. Втім, як каже пані Ганна, коли вона вже майже зробила заплановане, їй на допомогу прийшла організація з Норвегії:
— Я сама замазувала стелю, вони це мені допомогли доробити, заробили фронтон та трубу, – говорить Ганна Петрівна про міжнародну допомогу. – До цього все наймала, дві кімнати сама зробила – скільки подужала. Потрібно було зимувати – тож котел змінювала, батареї змінювала – все за свій рахунок.
Друга половина будинку Ганни Петрівни рясно заросла деревами та чагарниками – сусіди зараз там не живуть – дах у цій половині будівлі зіяє дірами. Тож, не дивлячись на проведений ремонт, жінка досі стикається з проблемами, адже в одній з кімнат внутрішня стінка, яка раніше відділяла її половину будинку від сусідської, зараз, де-факто, стала зовнішньою (адже, зрозуміло, що взимку інша половина, в якій ніхто не живе, не опалюється).
— Як мороз, воно промерзає. Та кімната в мене пустує, бо хоч опалення зробили, там все-одне 12-14 градусів, коли в іншій кімнаті 20.
Про ставлення до білорусів Ганна Петрівна говорить так:
— Я не знаю… В мене там родич живе – та я з ним не спілкуюся. Ось у Росії брат двоюрідний – він вже з усіма нашими родичами пересварився. А зі мною розмовляє – у день народження. А за політику, він каже: «Це два світи відокремляться…». А я кажу: «А до чого тут ми? Чому нас бомблять? Чотири області це ж ви прихопили в нас». Він доводить, що винні не вони, а Америка. Все, і розмови немає. Раніше по два рази на тиждень телефонував, а тепер двічі на рік, – каже вона. – А щодо білорусів… Лукашенко – це Путін №2.
Після прильоту, коли були зруйновані паркани, до пані Ганни завітали голодні собаки, які погризли курей. Втім, тим же собакам жінка пізніше виносила кістки, що лишалися у розмороженому без електрики холодильнику. Нещодавно до Ганни Петрівни прибився кіт Чарлік, якого жінка планує лікувати від бліх.
А як живе вулиця Кастуся Калиновського та як ставляться до перейменування її жителі – читайте у другій частині цього репортажу.
Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група
Джерело: 0462.ua
